Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) -

літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у читачів. 

Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.). 

Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше використання зафіксував англійський словник 1749 року видання. Однак до виходу роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рідко, і до того ж виступало у двох основних значеннях: «розсудливий» і «здатний до співчуття». З 60-х років XVIII століття починає переважати друге значення слова «сентиментальний».

Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в європейських літературах ЗО—50-х р. XVIII ст.

Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі Англії (поезія Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея), 

Франції (романи Р. Маріво і А. Прево, «Сльозлива комедія» П. Лашоссе), 

Німеччини («Серйозна комедія» X. В. Ґеллерта, почасти «Мессіада» Ф. Клопштока). 

Але як окремий літературний напрям сентименталізм оформлюється в 1760-ті роки. Найбільш яскравими письменниками-сентименталістами були С. Річардсон («Памела», «Кларіса»), О. Ґолдсміт («Векфільдський священик»), Л. Стерн («Життя та думки Трістрама Шенді», «Сентиментальна подорож») в Англії; 

Й. В. Ґете («Страждання юного Вертера»), Ф. Шіллер («Розбійники»), Жан Поль («Зібенкез») в Німеччині;

Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь»), Д. Дідро («Жак-фаталіст», «Черниця»), Б. де Сен-П'єр («Поль і Віргінія») у Франції; 

М. Карамзін («Бідна Ліза», «Листи російського мандрівника»), О. Радіщев («Подорож з Петербурга в Москву») в Росії. 

Позначився напрям сентименталізму й на інших європейських літературах: угорській (Й. Карман), польській (К. Бродзінський, Ю. Нємцевич), сербській (Д. Обрадович). 

Дискусійною залишається проблема існування сентименталізму в українській літературі, хоча риси цього напряму спостерігаються у творчості деяких визначних українських письменників, зокрема І. Котляревського («Наталка Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана»).

Сентименталізм демократизує мову художнього твору — вона стає зрозумілішою для широких верств населення. Здебільшого зникають риторичні пишномовності й архаїзми. Художні засоби й лексичні одиниці беруться з фольклору, інтерес до якого посилюється в сентименталізмі. 

Так, М. Карамзін проводив велику роботу над удосконаленням російської літературної мови. Він зменшив кількість слов'янізмів, збагатив «середній штиль» словами з народної мови, полегшив синтаксис. Мовні засоби сентименталістів мали викликати зворушення до зображуваного. 

Таку роль виконують, наприклад, пестливо-зменшувальні слова в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся»: «Наум бачить, що Маруся зовсім змінилась на лиці: стала собі рум'яненька, як зоренька перед сходом сонця, очиці як ясочки грають; веселенька і від неї наче сяє...»

Не існує єдиної думки в літературознавстві

на предмет наявності сентименталістського напряму в українській літературі. Найвидатніші вітчизняні літературознавці О. Білецький та Д. Чижевський вважали, що вияву в українській художній свідомості сентименталізм не здобув. «В українській літературі, — зауважує Дмитро Чижевський, — немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму». Розглядаючи твори Квітки, які нерідко характеризуються як сентиментальні, вчений зазначає: «В них є чуттєвий елемент, чутливі сцени, але немає сентиментального стилю, „чутливого" змалювання подій з суб'єктивними виявами почуття самого автора». 

Проте існує і протилежна точка зору.

Так, І. Лімборський вбачає типологічну спорідненість українських письменників XVII— XVIII століть із європейським сентименталізмом. Дослідник стверджує, що в першій половині XIX сторіччя сентименталізм проявив себе в усіх родах української літератури. Звичайно, напрям сентименталізму не міг не мати певних негативних рис, до яких можна віднести нудотність і слізливість, моралізаторство і дидактизм. 

Однак здобутки цього напряму — нові жанрові форми, психологічний аналіз, інтерес до життя простої людини, почуттєва сторона людського існування тощо, — створюють ґрунт для літературних напрямів, які приходять на зміну сентименталізмові в XIX столітті. Естетичні й поетичні риси, форми й засоби сентименталістської літератури використовуються у творах романтизму й реалізму.

Визначальні риси сентименталізу:

відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення

позитивні герої – представники середніх і нижчих верств суспільства

вільна побудова твору

підвищена емоційність зображення подій та характерів

мальовничі сільські пейзажі

розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу

інтенсивне використання пестливої форми слів, що означають почуття й настрої

Сентименталізм змінює

жанрову систему сучасної йому літератури. Він відкидає класицистичну ієрархію жанрів: у сентименталістів уже немає жанрів «високих» і «низьких», усі вони є рівноправними. Жанри, що домінували в літературі класицизму (ода, трагедія, героїчна поема), поступаються місцем новим жанрам. Зміни відбуваються в усіх родах літератури. 

В епосі панують жанри

подорожніх нотаток («Сентиментальна подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева), епістолярного роману («Страждання юного Вертера» Гете, романи Річард-сона), з'являється сімейно-побутова повість («Бідна Ліза» М.Карамзіна). 

В епічних творах сентименталізму важливу роль відіграють елементи сповіді («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д. Дідро), що надає можливості глибшого розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів і переживань. 

Жанри лірики,—

елегії, ідилії, мадригали, послання, — мають на меті психологічний аналіз, розкриття суб'єктивного світу ліричного героя. Видатними ліриками сентименталізму були англійські поети (Дж. Том-сон, Е. Юнг, Т. Грей, О. Ґолдсміт). Похмурі мотиви в їхніх творах зумовили виникнення назви «цвинтарна поезія». Чи не найвідомішим поетичним твором сентименталізму стає «Елегія, написана на сільському цвинтарі» Т. Ґрея. 

Англійський поет

ҐРЕЙ, Томас

"Еллегія, написана на сільському кладовищі", 

У Еллегіі створений ліричний образ поета. Він відображений у властивому сентименталістам уявленні про поетичну натуру. Поет зображується як людина, «чутливий душею і лагідний серцем», який любить самоту на лоні природи. 

Сумний, похмурий, з главою нахиленою, 

Він часто ходив у Астарту сльози лити, 

Як мандрівник, батьківщини, друзів, всього позбавлений, 

Якому нічим душі не потішити. 

"Еллегія" - один з класичних пам'яток поезії англійського сентименталізму - пережила свій час. До неї не раз зверталися поети-романтики. 

Розробляли сентименталісти й жанри драми.

Серед них — так звані «міщанська драма», «серйозна комедія», «сльозлива комедія». У драматургії сентименталізму синтезуються елементи трагедії та комедії. 

Справедливість жанрового зміщення був змушений визнати Вольтер. Він підкреслював, що воно викликане й виправдане самим життям, оскільки «в одній кімнаті сміються з того, що служить предметом зворушення в іншій, і та ж сама особа інколи переходить протягом якоїсь чверті години від сміху до сліз з одного і того ж приводу».

 «Катерина II на прогулянці в Царськосільському парку”

Боровиковський написав портрет, який був на той час незвичайним і був пройнятий подихом свіжої течії сентименталізму на відміну від переважаючого в імператорських портретах класицизму. Характерні ознаки цього напрямку – ідеалізація життя на фоні природи, культ почуття, інтерес до внутрішнього життя людини. 

Сентименталізм проявляється у відмові автора від парадних інтер’єрів. Перевага надається природі, яка краща від палаців. Вперше у російському мистецтві фон портрета стає важливим елементом характеристики героя. Художник зображує побут людини в натуральному оточенні, показує природу як джерело естетичної насолоди.

Катерина II зображена не богинею, а простою поміщицею, якою любила видаватися в останні роки життя, без всякої офіційності, урочистості і парадних атрибутів.

М. Карамзін «Бідна Ліза»

Сентименталізм проголошував перважну увагу до особистого життя людей, їх почуттів. Карамзін розповідає історію нещасливого кохання простої селянської дівчини Лізи і дворянина Ераста. Ліза – ідеал «природньої людини», за яку ратували сентименталісти. Вона не тільки «прекрасна душею і тілом», але і здатна щиро полюбити людину, яка її любові не зовсім варта. Ераст, хоча і вищий в освіті, знатності своєї коханої, виявляється морально біднішим неї. Він володіє«неабияким розумом» і «добрим серцем»,але надто слабка людина, не може боротися за своє кохання. Програвши у карти, змушений одружитися з багатою вдовою і залишити Лізу, із-за чого вона покінчила з собою.

Вашій увазі пропонується чудовий мультфільм за мотивами повісті М. Карамзіна "Бідна Ліза”

( автор сценарію і режисер І. Гараніна )