Історична повість про часи Хмельниччини 1891 "Облога Буші"

Поет

Перекладач

Прозаїк 

Драматург 

,, Батько українського театру” (І.Франко)

Актор

Режисер

Зачинатель жанру історично-пригодницьких романів в Україні

Навесні 1654р.  війська  Богуна мали поєднатися  з військами Хмельницького  для спільного походу на Польщу.

На шляху поляків була фортеця ,,Орлине гніздо”  з містом Буша.

Козаки під проводом сотника Завістного та його дочки Орисі захищають фортецю від чисельно переважаючих поляків.

Михайло Завістний ,   сотник, високий, широкоплечий,  з сивими довгими вусами, з шрамом на лівому виску. Він подібен до могучого дуба.     

,, Боронитися нам більше несила, так не давайтеся, братці, живцем у руки, а краще рубайте, братці, один одного”.

,, Куля добре влучила і заспокоїла сотникову турботу на віки вічні”.

,,Гей, погуляймо, хлопці!- скрикнув Шрам, і все, що зосталося живого, роз’ятрене сказом одчайдушної оборони, кинулось потужною хвилею на ворога”.

,,І криклива пишнота, і вираз обличчя, що довчасно злиняло на розпусних ночах, і хітливі безсоромні очі, і млява, знесилена постава - нагадували швидше фігуру знудженої повії, ніж мужнього ватага Посполитої Речі”.

Орися Завісна. Її струнка постава здавалась  легесенькою, прозорою. Риси обличчя елегантні й шляхетні. Карі очі  палають вогнем.

,, Так, постраждати за віру, за правду,  за своїх друзів , - дума вона , - непомірна втіха”.

,, Та це ж не святого мученика очі, а очі її коханка, властителя  радісних мрій, очі вродливого юнака Антося Корецького”.

Антось Корецький. ,,Я нащадок вельможного роду Корецьких, котрі стояли близько трону і володіли незліченними багатствами.”

,,Я з роду  католик.”

,,Я став козаком. Я загартувався в їхньому безмежному завзятті, я неабияким став і між запорожців.”

,,Сестро моя, життя моє і весь світе  мій, Орисю! Чом доля не дала мені вмерти від твоєї руки?” 

З церкви було чутно журливі пісні. Покидаючи цей світ, усі спокійно дожидали смерті й велебно співали…

Буша укупі з святкуючими звитягу ляхами злинула в повітря.

Полинули вони туди, де нема  сліз, ні ридання, ні тяжкої журби, де панує лишень одна свята любов… 

Імена: Шрам, Мастигуба, Рубайголова, Горілкодуй, Гонивітер, Спотикач, Шибайголова, Жидолуп, Лобур, Вернидуб, Разсадилоб, Безвухий

Зброя:  баби-цокотухи, галушки, гармашня, келепи, горох, жінки, 

Віз - мажа

Повість наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на вірну загибель, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з'єднатися силам Хмельницького і Богуна. 

Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, Михайло Старицький виявив віру в краще майбутнє України.