Зміст

1. Історія виникнення терміну

2. Головні представники

3. Декаданс і таланти

4. Декаданс сьогодні

Історія виникнення терміну

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця XIX початку  XX століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорсткі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв «присмеркової доби», коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій зміст. 

Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої «філософії життя», яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники Декадансу були близькі до символістів.

Однак марно було б шукати чистого декадансу, значно продуктивніше вбачати його елементи у творчості конкретного письменника (естетизація потворного у Ш. Бодлера, естетизм в О. Вайльда, підкреслений індивідуалізм в А. Стріндберга, аморалізм у М. Арцибашева чи   В. Винниченка та ін.). 

Накладання смислового значення декадансу на артистизм призвело до непорозуміння між І. Франком та В. Щуратом, котрий у статті «Літературні портрети. Іван Франко» відзначив високий естетичний рівень збірки «Зів'яле листя», але поет, вихований на принципах позитивізму, сприйняв таку оцінку як звинувачення у декадансі 

З критикою Декадансу виступали   Л. Толстой, В. Короленко,   Mаксим Горький, Г. Плеханов,  В. Воровський;   на Україні - I. Франко, Леся Українка, П. Грабовський,  М. Лисенко, М. Мурашко та ін. 

у 1901 році М. Вороний, готуючи альманах  "З-над хмар і з долин”, що вийшов у 1903 році в Одесі, звернувся через "Літературно-науковий вісник” до українських поетів з проханням надсилати свої твори, звертаючи увагу на їх естетичний бік. Вони, крім усього іншого, мають бути безтенденційними, філософськими, крізь які виднівся б хоч клаптик блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю таємничістю. 

У "Вступі” до поеми "Лісова ідилія”, присвяченій   М. Вороному, Іван Франко показав декадентський характер цих закликів

Пустив ти слово різко, сміло,

Що в серці дивно защеміло:

"Пісень давайте нам, поети,

Без тенденційної прикмети, 

Без соціального змагання, 

Без усесвітнього страждання, 

Без нарікання над юрбою, 

Без гучних покликів до бою, 

Без сварів мудреців і дурнів,

Без горожанських тих котрурнів”

Ні, друже мій, не та година

Сучасна пісня – не перина,

Не гошпітальнеє лежання, - 

Вона вся пристрасть і бажання, 

І вся огонь, і вся тривога,

Вся боротьба і вся дорога,

Шукання, дослід і погоні

До мет, що мчать по небосклоні.

Водночас слід обережно виводити філософські джерела декаденсу з «філософії життя», як, приміром, із теорії Ф.-В. Ніцше, котрий у своєму запереченні закостенілої офіційної моралі та здеградованого християнства апелював до сильної, здорової людини, розглядав своє вчення як протест проти загального занепаду культури та людства. На жаль, декаданс, керуючись такими ж настановами, мимоволі сам переймався хворобливими симптомами «кінця віку», що не могло не позначитися на творчості самих митців.

Дослідники вважають декаданс в літературі перехідним етапом між романтизмом початку 19 століття і модернізмом початку 20 ст.

Виникнення терміну спонукало віднести до нього явища в мистецтві як в давній історії     ( пізня література Римської імперії), так і деякі явища в мистецтві  20 століття ( поезія Йосипа Бродського).

 Головні представники

                                                                       

Ідею декадансу ведуть з 18 століття від письменника на ім'я Шарль Луї де Монтеск'є ( 1689-1755 )та письменника Дезіре Нісарда.Термін сподобався і був використаний уже в 19 столітті в несхвальному значенні проти письменника Віктора Гюго і представників романтизму в мистецтві Франції. Буржуазну публіку шокували і дратували полотна художників Жеріко, Делакруа чи революційні моменти в літературі Гюго. Несхвальний термін реакційної французької критики перестав вважатися несхвальним у нового покоління літераторів-романтиків( Теофіль Готьє, Шарль Бодлер ), які використали термін декаданс як ознаку честі, своєї відокремленості від буржуазного «банального прогресу».

Декаданс зачепив як літераторів,  так і художників.

До кола декадентів в образотворчому мистецтві Західної Європи і Росії відносять:

Арнольда Бекліна

Макса Клінгера

частково Михайло Врубель

частково Борисов-Мусатов

Обрі Бердслі

Гюстава Моро

Франса фон Штука

Едварда Мунка

Борисов-Мусатов

Письменниками декадентами були:

Оскар Уайльд (1854-1900, Британія)

Поль Верлен (1844-1896,Франція)

Шарль Бодлер (1821-1867,Франція)

Моріс Метерлінк (1862-1949, Бельгія)

Жоріс-Карл Гюйсманс (1848-1907,Франція)

Марія Кореллі (1855-1924, Британія)

Сологуб Федір Кузьмич(1863-1927, Росія)

Мережковський Дмитро Сергійович(1865-1941,Росія)

Зінаїда Гіппіус (1869-1945, Росія)

Бальмонт Костянтин Дмитрович(1867-1942, Росія)

Добролюбов Олександр Михайлович (1876-1945 ?, Росія)

Станіслав Пшибишевський (1868-1927,Польща)

          Константин Бальмонт

Я ненавижу человечество, 

Я от него бегу спеша. Мое единое отечество — Моя пустынная душа.   С людьми скучаю до чрезмерности,           Одно и то же вижу в них.  Желаю случая, неверности,    Влюблен в движение и в стих.   О, как люблю, люблю случайности, Внезапно взятый поцелуй,   И весь восторг — до сладкой крайности,  И стих, в котором пенье струй. 

Почесне, але пусте поховання поета декадента Шарля Бодлера на цвинтарі Монпарнас.

В українській літературі декадентство відбилося в творах В. Винниченка, О. Луцького, В. Пачовського та ін. Письменники-декаденти групувалися навколо львівського  видавництва  " Молода муза" та київського журналу "Українська хата" (1909-14).

Декаданс і таланти 

Декаданс як мистецьке явище був складним і насиченим протиріччями. Він так і не склався в єдину течію.Як точно помітив один критик, мистецтво декадансу ніяк не є мистецтвом енергії чи юності. Однак занепадницькі настрої, естетизм, аморалізм, стилізації і туга по так званим «золотим епохам» в минулому не виключали створення високохудожніх і талановитих творів. Невдоволення буржуазною дійсністю, «банальним прогресом», культом наживи дикого капіталізму вело до відкриття нових обріїв в культурі, в її формальних чи змістовних складових.

Твори декадента Оскара Уайльда високо поціновував Бернард Шоу(1856-1950), який не був декадентом і не мав особистої приязні до Уайльда.

Макс Клінгер зробив спробу підняти рівень своїх гравюр до високого рівня сучасної йому музики в нотних виданнях.І ці спроби були досить вдалими.

Макс Клінгер.    До видання нот Брамс. Фантазія.

Надзвичайний індивідуалізм художньої манери Обрі Бердслі і здатність до віртуозних стилізацій зробили графічні твори художника шедеврами. Але їх штучний характер лише підкреслює відірваність від натури.

Картини і графічні твори Врубеля вже наприкінці життя художника визнали зразковими.

Костянтин Сомов

К. Сомов

К. Сомов. 

Декаданс сьогодні

ОСОБЫЙ МИР ДЛЯ ОСОБЫХ ЛЮДЕЙ

"Бархатное подполье" - художественное сообщество, к которому примыкают музыканты, художники, модельеры, танцоры... в своем творчестве наследующих традиции декаданса, 

эстетизма,

Культурное пространство «Бархатного подполья» весьма обширно:

от поэзии французского символизма до Александра Вертинского, от Серебряного века до глэм-рока и готики, от советских стиляг до куртуазных маньеристов.

Автор и арт-директор фестиваля — журналист, музыкант, лидер группы Бостонское чаепитие Владимир Преображенский.  Фестиваль проводится ежегодно, в Москве, начиная с 2005 года. 

Кроме музыки на фестивале прошли показы одежды и поэтические чтения. Среди приглашенной публики были и известные актрисы, и фамильные аристократы, и политики… кого только не привлек эпатажный и элитарный декаданс. Очень удачной идеей стало оформление чилаута в виде гадательного салона, где среди свечей и ароматов восточных благовоний гадалки раскидывали таро и предсказывали судьбы гостей. 

...это мир изысканных вещей, тонких ощущений, мир изящества и экзотики, мир капризный и таинственный, с толикой манерности, подчеркнутого аристократизма и здоровой иронии. 

Группа "БОСТОНСКОЕ ЧАЕПИТИЕ"  

- одна из самых непредсказуемых столичных рок-формаций. Гремучая смесь арт-рока, джаза, романса, готики, дополненная театральной подачей. 

Театрализованный показ авторской одежды

Образы темного зазеркалья, стиль, в котором ноты изысканного упадка переплетаются с восточными мотивами, а подчеркнутая театральность граничит с эпатажем. 

Характерні для Декадансу занепадницькі тенденції згодом виявилися в різних модерністських течіях  у літературі та мистецтві