Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ другої половини ХХ століття

Представники  постмодернізму

Архітектура

Малярство.

Поп - арт

Оп – арт (оптичне мистецтво) – художня течія другої половини ХХ століття, використовується різними оптичними іллюзіями, заснованих на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур

«Новий  реалізм» - об’єднання  художників  у Парижі  в  першій  половині 1960 – х рр.,  які  орієнтувалися  в своїй  творчості  на  основні складові "нової  реальності”

Гіперреалізм (фотореалізм)

Геппенінг - найпоширеніший різновид мистецтва дії, спрямований на заміну традиційного художнього твору простим жестом, розіграною виставою чи спровокованою подією безпосередньо на вулиці.

Постмодернізм – це явище, що означає «певний стан душі», який характеризується критично – іронічним поглядом на життя. Постмодернізм заявляє про нетривалість і тимчасовість існування будь яких ідей, істини, способів пояснення світу, про ілюзорність існування самої людини. Він виступає проти насильства над людиною як духовного, так і фізичного, прагне до розмивання кордонів між елітарним та масовим, спрямований на інтерактивні форми спілкування з людиною. Найважливішою рисою постмодернізму є сумнів. 

Постмодернізм – світоглядно – мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття, змінив модернізм. 

Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно – філософських, економічних, політичних.

Філософські засади постмодернізму полягають у запереченні існування єдиної універсальної істини, сприйманні світу як багатоликої моделі. Якщо світ множинний – то й істина множинна, відносна, сумнівна, законотворчий розум в цій системі мислення поступається інтерпретуючому. 

Адогматичність, роздвоєність, багатозначність, рухливість, відсутність кордонів, творче ставлення до традицій, відкритість стають основою світогляду постмодерної людини.

Інтерпретація -  "дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку”, творче сприйняття художнього твору, самостійне тлумачення виявлення шляхом аналізу компонентів художнього тексту.

Хаосмос – нестабільність, невизначеність. Поняття постмодерністської філософії , яке фіксує особливий стан середовища, що не ідентифікується однозначно ні в системі опозицій хаос – космос, ні в системі відліку сенс – нонсенс, але характеризується іманентним і безмежним потенціалом упорядкування – за відсутності оприявленого порядку. Це своєрідна модель світу, що накладається як матриця на будь – який рівень життя сучасного суспільства: соціум, економіку, політику, культуру, літературу: світ як тотожність хаосу, осмосу, та космосу; світ як множинне, рухливе, нелінійне, неієрархічне, безкінечне, неструктуроване, несистемне явище, в якому немає єдиної істини: є все відносне.

Ризома (фр. - кореневище)- 1) специфічна форма кореня, що не має стрижневого стебла;

2) метафора "ризома” – антипод "структури” (чіткої ієрархічної системи) – поняття філософії постмодернізму, що фіксує принципово позаструктурний і нелінійний спосіб організації певного цілого.

Симулякр (фр. симуляція)- у контексті філософії постмодернізму тлумачиться як "точна копія, оригінал який ніколи не існував”; копія копії, пустий знак, псевдоріч; образ, знак, не співвіднесений із реальністю; нереальний синтетичний продукт, комбінаторна модель у безповітряному просторі.

Скриптор – той, хто пише. Протилежний категорії "автор”. 

Вважається, що автор епохи постмодернізму просто неспроможний створити щось нове. Художній текст літератури постмодернізму вирізняється яскраво вираженою інтертекстуальністю та іронічним пафосом.

Інтертекстуальність  (лат. Inter – між і textum – тканина, зв’язок, будова) – поняття постмодерної текстології, що тлумачить процес взаємодії тексту із широким культурним контекстом і є провідною художньою ознакою літератури постмодернізму.