Чи гість минулих я століть, 

Чи того віку, що прибуде ?-

Але востаннє, добрі люди, 

За мене Господа моліть.

П.Верлен

Поль Верлен – видатний французький поет, людина, яка перебувала у вічному пошуку, у душі якої боролися протиріччя, яка страждала, грішила, помилялась, шукала істину, своє місце у житті. 

Ось чому будь-який відступ від цієї гармонії — зло, фальш, жорстокість, бездуховність — боляче вражають серця митців і народжують вірші. В одних — гнівні та тривожні, з в інших — повні відчаю та туги. 

Звернемося до портрета Верлена: "З першого погляду його можна прийняти за сільського чаклуна. Голий, гулястий череп, що виблискує міддю, маленькі косуваті очі блискучі, кирпатий ніс із широкими ніздрями, рідка, жорстка, коротко підстрижена борода...”

У постаті письменника Анатоль Франс, його сучасник, убачав "найбільш оригінального, грішного, містичного, найбільш натхненного і справжнього серед сучасних поетів".

Біографія

Що відомо нам про життя Поля Верлена? Життя П. Верлена було сповнене злетів і падінь, добропорядного існування й ув'язнення, захоплення Паризькою Комуною і пошуками Бога, радощами богеми і безпритульного злидарювання. Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя і біль, тугу і самотність у віршах.

Поль Верлен — найпопулярніший і найвідоміший поет символістського періоду світової літератури, людина, яка поєднувала в собі безмежну поетичну обдарованість і слабкість вдачі. Життєвий шлях Поля перетворився на суцільну муку і страждання, причиною яких був сам. 

Здавалось, дитинство поета, яке він вважав «веселим», та його молоді роки не пророкували якихось негараздів. Поль Верлен народився 1844 р. у місті Мец, де служив тоді батько малюка, військовий інженер за фахом. Після його відставки родина переїхала до Парижа (1851). 

Закінчивши ліцей (1862), юнак записався до університету на юридичний факультет, але через байдуже ставлення до професії адвоката його студентське життя було коротким, 1864 р. Верлен вступив на службу до страхового товариства, а потім до мерії одного з паризьких районів і, нарешті, до міської ратуші.

Досить рано виявилася його літературна обдарованість - ще 1858 р. він надіслав свою поезію «Смерть» Вікторові Гюго. 1863 р. було надруковано його перший вірш, а протягом другої половини 1860-х років Верлен приєднався до парнасців. Вплив цього угруповання на творчість поета як на рівні світогляду, так І на рівні естетики помітний у його перших збірках — «Сатурнічні поезії» (1866) і «Вишукані свята» (1869). 

Він мав ще одного літературного вчителя - Шарля Бодлера, чиї «Квіти Зла» також великою мірою визначили тематику і загальну песимістичну атмосферу його творчості.

Проте вже в цей час стала очевидною згубна пристрасть Верлена до алкоголю та богемного життя, з якою він так і не зумів упоратись і яка врешті-решт призвела його до падіння. 

На коротку мить Верлен повірив, що знайшов захист від згубного потягу в шлюбі з шістнадцятирічною Матильдою Моте (1870), сподівався, що подружнє життя подарує йому ідилію щастя. Ці настрої знайшли відображення в третій збірці поета «Добра пісня» (1870). Але всі ті сподівання зазнали краху. Франція вступила у ганебну війну з Пруссією. Верлен став свідком облоги Парижа й опинився у таборі прихильників Комуни. 

У вересні 1871 р. Верлен запросив до себе А.Рембо, що й довершило його занепад. Він втікає з дому, залишивши молоду дружину з немовлям. Обидва поети блукають північною Європою, відвідують спершу Бельгію, потім Англію, знову повертаються до Бельгії. Ця невдала спроба «жити вдвох» закінчується трагедією: у липні 1873 р. під час сварки Верлен, вистріливши з револьвера, поранив Рембо. 

За це його було засуджено на два роки. Безперечно, за таких умов про подружнє життя не могло бути й мови, і Матильда розлучається з Полем назавжди. Щоправда, для Верлена це був період не тільки авантюр і пригод, а й час найвищих поетичних досягнень. Саме тоді він створив чи не найкращу збірку поезій «Романси без слів» (1874), але занепад його як людини можна було тільки загальмувати, але не зупинити.

Протягом 1880-х років Верлен публікує вірші, в яких побожність і спокута чергуються з богозневагою і блюзнірством. Та й верленівський спосіб життя після звільнення поета з в'язниці навряд чи можна вважати взірцем цнотливості. Він якийсь час вчителював, їздив до Англії, повертався до Парижа, спробував заробляти хліборобством, навіть намагався примиритися з дружиною. 

Але перешкодою на шляху до порятунку знов ставали алкоголізм, скандали, в'язниці. Верлен злидарює і поступово перетворюється на хворого волоцюгу, який майже постійно змушений перебувати в лікарнях. Навіть пізня слава, яка прийшла до нього, коли він став одним із кумирів нового поетичного покоління, нічим не могла зарадити і зупинити процес занепаду. 

На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 р. найбільше голосів було подано за П. Верлена. Проте визнання прийшло надто пізно: здоров'я письменника похитнулося. Талановитий поет злидарював і майже постійно змушений був перебувати у лікарнях. Письменник Жуль Ренар зазначав у своєму щоденнику 1892р.: «Від Верлена не лишилося нічого, крім нашого культу Верлена». 

Обраний по смерті Леконта де Ліля «князем поетів», немічний і хворий Верлен помер 8 січня 1896 р. у маленькій жалюгідній квартирці.

Він відчував себе поетом. Він і жив, як поет. Кохав, але його надії на щасливе подружнє життя не справдилися. Бився на дуелі і сидів у в'язниці. Визнання метром і захоплення його творами наздогнало вже зневіреного митця.

«Поетичне мистецтво»

Прагненням до гармонії, краси, доброти була сповнена душа митця. Давайте звернемося до поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво», що ввійшла до збірки «Колись і недавно» і стала програмовим твором поета, відобразивши його естетичні погляди.

Найперше — музика у слові! 

Бери ж із розмірів такий, 

Що плине, млистий і легкий, 

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів. 

Які б в рядку без вад бриніли, 

Бо наймиліший спів — сп'янілий: 

Він невиразне й точне сплів.

«Поетичне мистецтво»

В нім — любий погляд з-під вуалю, 

В нім — золоте тремтіння дня 

Й зірок осіння метушня 

На небі, скутому печаллю,

Люби відтінок і півтон. 

Не барву — барви нам ворожі: 

Відтінок лиш єднати може 

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризкі ті, 

Той ум жорстокий, ниций сміх. 

Часник із кухонь тих брудних — 

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути 

Та ще як слід приборкай рими: 

Коли не стежити за ними, 

Далеко можуть завести.

«Поетичне мистецтво»

Хто риму вигадав зрадливу? 

Дикун чи то глухий хлопчак 

Скував за шаг цей скарб, що так 

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов! 

Щоб вірш твій завше був крилатий, 

Щоб душу поривав — шукати 

Нову блакить, нову любов,

«Поетичне мистецтво»

Щоб мчав, де далеч не похмура, 

Де чари діє вітерець, 

Де пахне м'ята і чебрець... 

А решта все — література.

У 1874 році Верлен написав свій знаменитий вірш "Поетичне мистецтво". Проте опублікувати його вдалося лише у листопаді 1882 року. Уперше твір був надрукований у "Парі модерн", а згодом увійшов у поетичну збірку Верлена "Давно і недавно".

"Поетичне мистецтво" було створено з нагоди 200-річчя виходу в світ однойменного поетичного трактату Ніколя Буало і спрямоване проти його основних положень. "Поетичне мистецтво" Буало, як відомо, було маніфестом класицизму в мистецтві. "Поетичному мистецтву" Верлена судилося стати маніфестом одразу двох модерністських напрямів: символізму та імпресіонізму. 

У його вірші йдеться і про символізм (прагнення сягнути інших небес, тобто світу втаємниченого і прекрасного), і про імпресіонізм (тяжіння до передачі "пейзажу душі" — настрою, його найтонших відтінків І нюансів).

Втім, сам Верлен зауважував, що не слід сприймати його вірш як новий догмат, нову естетичну програму. 

"Не можна розуміти "Поетичне мистецтво" буквально... адже це, врешті-решт, лише пісня, та я й не став би будувати теорій". 

Але молоді поети-символісти сприйняли верленівський вірш саме як маніфест нового мистецтва: "Найперше — музика у слові! "