Кавабата Ясунарі (14 червня 1899 — 16 квітня 1972)

Кавабата Ясунарі (яп. 川端 康成, 14 червня 1899 — 16 квітня 1972) — японський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1968 року. Проза Кавабати м'яка, лірична, сповнена тонких нюансів, отримала широке визнання і популярність у всьому світі. Кавабата отримав Нобелівську премію першим із японських письменників.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 р. в Осаці в освіченій і багатій сім'ї. Його батько, лікар, помер, коли Ясунарі було усього 2 роки. Мати хлопчика пішла з життя через рік після смерті батька, на виховання його взяли дід і бабуся по материнській лінії. З самого дитинства Ясунарі мріяв бути художником, але у віці 12 років він таки вирішує стати письменником, і в 1914 р. починає писати автобіографічну розповідь, яка публікується в 1925 р. під назвою «Щоденник шістнадцятирічного».
На початку своєї письменницької діяльності Кавабата захоплюється ідеями західного модернізму і разом з іншими письменниками засновує в японській літературі напрям, що дістав назву неосенсуалізм (нагадує західний інтуїтивізм). Водночас не менш активно Кавабата намагається дотримуватись у своїх творах національної літературної та культурної традиції, ідеї якої у подальшій його творчості стануть домінуючими. Найзначнішим твором Кавабати вважається повість «Снігова країна» (1934-1947), в якій у дусі дзен-буддистської естетики на тлі різних пір року, в чергуванні світу реальності та уявлень, зображені стосунки Токійця середніх років Сімамури та сільської гейші Комако.
В 1931 р. Кавабата одружується з Хідеко й оселяється із дружиною в древній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на північ від Токіо, де в них народжується дочка. Літо вони звичайно проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в Кавабати була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно й дерев'яних сандаліях.
Традиційна для Кавабати тематика — стосунки між людьми, вічні цінності буття, які розкриваються і в багатьох інших його творах 30-х років. Крім зазначеного вже твору «Снігова країна», це такі повісті, як «Тисяча журавлів» (1951), «Голос гір» (1954), «Давня столиця» (1962).
У 1960 р. за підтримки держдепартаменту США Кавабата здійснює турне по декількох американських університетах (в число яких входив і Колумбійський університет), де проводить семінари з японської літератури.
У своїх лекціях він вказував на безперервність розвитку японської літератури з XI до XIX ст., а також на суттєві зміни, що відбулися наприкінці минулого сторіччя, коли японські письменники зазнали сильного впливу своїх західних колег.
Наприкінці 60-х pp. Кавабата пориває з політичним нейтралітетом і разом з Місимою (письменником, кіноактором і політичним діячем правої орієнтації) і двома іншими письменниками підписує петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.
У1968 р. Кавабата здобув Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості». Як перший японський письменник, що здобув Нобелівську премію, Кавабата в своїй промові сказав: «Все своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті».
Окрім Нобелівської премії, Кавабата здобув також премію «За розвиток літератури» (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). У 1954 р. він був прийнятий в Японську академію мистецтв, а в 1959 р. нагороджений Франкфуртської медаллю імені Гете. Крім того, в 1960 р. письменник отримав французький орден Мистецтва і літератури, премію Франції «За кращу іноземну книгу» і орден Культури від японського уряду в 1961 р.
У1968 р. Кавабата здобув Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості». Як перший японський письменник, що здобув Нобелівську премію, Кавабата в своїй промові сказав: «Все своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті».
Окрім Нобелівської премії, Кавабата здобув також премію «За розвиток літератури» (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). У 1954 р. він був прийнятий в Японську академію мистецтв, а в 1959 р. нагороджений Франкфуртської медаллю імені Гете. Крім того, в 1960 р. письменник отримав французький орден Мистецтва і літератури, премію Франції «За кращу іноземну книгу» і орден Культури від японського уряду в 1961 р.
В 1970 р., після невдалої спроби організувати повстання на одній з японських військових баз, Місіма робить харакірі (ритуальне самогубство), а через два роки важкохворий Кавабата, що тільки-но вийшов з лікарні, де він проходив обстеження як наркоман, також кінчає життя самогубством - він отруюється газом у себе будинку в Дзусі. Цей вчинок потряс всю Японію, увесь літературний світ. Оскільки письменник не залишив посмертної записки, мотиви самогубства залишилися неясними, хоча висловлювалися припущення, що, можливо, самогубство викликане аналогічним учинком його друга, що глибоко зачепив письменника.
По іронії долі, у своїй Нобелівській лекції Кавабата говорив: "Яка б не була ступінь відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальним не була людина, якщо вона робить самогубство, їй далеко до святості".
У романах Кавабати, які відрізняються другим планом і недомовленістю, переплітаються модерністські прийоми й елементи традиційної японської культури. У статті, надрукованій в "Нью-Йорк Таймсі", Такасі Ока відзначає, що у творчості Кавабати "західний вплив перетворився в щось чисто японське, і проте книги Кавабати залишаються в руслі світової літератури".
Незмінно звертаючись у своїх творах до давньої японської культури, поетизуючи її, Ясунарі Кавабата стверджував нетлінність прекрасного у світі у всіх його проявах. Всією своєю творчістю він намагався довести, що без прекрасного немає і не може бути справжнього мистецтва. Художній твір обов'язково має бути пройнятий високим естетичним ідеалом. На підтвердження сказаного Кавабата пише геніальну повість про прекрасне - «Тисячокрилий журавель» (1951), за яку в 1952 році йому була присуджена премія Академії мистецтв Японії.
В основу сюжету повісті «Тисяча журавлів» покладений опис чайної церемонії — «тядо», яка є давньою національною традицією японців, що поєднує в собі елементи мистецтва і філософії, символізує взаємоповагу і щирість взаємин учасників цього церемоніалу («зустріч за чаєм — це та ж зустріч почуттів», за висловом Кавабати). її учасниками в повісті стають двадцятирічний службовець Кікудзі та вродлива дівчина Юкіко, долі яких намагається поєднати вчителька чайної церемонії пані Тікако. За словами Кавабати, звернення до одного з найбільш шанованих на його батьківщині національних ритуалів у його повісті мало стати «пересторогою проти тієї вульгарності, в яку впадають сучасні чайні церемонії». Таким чином, письменник хотів висловити своє занепокоєння з приводу того, як його сучасники ставляться до традицій минулого, які, на думку письменника, є основою духовності нації і запорукою її збереження та процвітання. Цю ж думку підкреслює і винесений у назву повісті символічний образ крилатих журавлів, які зображені на кімоно Юкіко. За уявленнями японців, вони уособлюють надію, добробут і щастя, а в повісті, як зазначають критики, ця символічна деталь свідчить про авторське «звеличення національних традицій».
Питання і завдання для учнів
1. У чому полягає сутність чайної церемонії у сприйнятті японців?
2. З якою метою використав Ясунарі Кавабата чайну церемонію у композиційній побудові повісті "Тисяча журавлів"?
3. Розкрийте зміст назви твору "Тисяча журавлів".
4. Як показана природа у повісті?
5. Яку роль відіграє символіка у творі? Назвіть символи і розкрийте їх значення.
6. Схарактеризуйте образи жінок у повісті "Тисяча журавлів". Яка героїня вам найбільше сподобалася?
7. Які філософські проблеми вирішує Кікудзі?
8. Ваша ставлення до образу Кікудзі? Чим вам близький цей герой?
9. Напишіть твір-роздум на тему "Журавлі, яких людина шукає все життя" (за повістю Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів").

ЗАВАНТАЖИТИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ

Матеріали схожої тематики:


Українська література [53] Світова література [25]