Федеріко Гарсіа Лорка народився 5 червня 1898 р. в родині заможного фермера і вчительки в андалуському селищі Фуента Вакерос (з іспанської – Пастуше Джерело), неподалік Гранади, в долині Вега. Мальовничий край, оточений горами та джерелами, сповнений запаху квітучого мигдалю, назавжди зачарував майбутнього письменника. Природа пробуджувала в його душі звуки, слова, мелодії,  які згодом втілилися в художніх образах.

У дитинстві його виховували люди, які любили пісню і музику: любителем – музикантом був дідусь, бабуся задушевно читала вірші іспанських та французьких романтиків, старший брат захоплювався грою на гітарі. Вечорами сім’я збиралася вдома, щоб поспівати народних пісень. Завдяки цій сімейній атмосфері хлопець з дитинства познайомився з поезією і андалуським фольклором (піснями, романсами, замовляннями). Знавцем фольклору був його дядько Бальдомеро Гарсіа

Через деякий час сім’я переїхала  до сусіднього селища Аскероси (з іспанської - Огидне), а пізніше , в 1908 р.,- до Гранади.

Федеріко брав участь у стародавніх ритуалах, карнавалах, народних святкових процесіях. Особливо вражала його поширена в Андалусії християнська процесія. У святий четвер опівдні, вона зупинялася на центральній площі, де всі уважно спостерігали театралізоване дійство – зустріч Христа і Вероніки. Біла хустка Вероніки, якою вона втирала скривавлене лице Сина Людського, стала одним із улюблених поетичних образів Гарсіа Лорки.

Восени 1915 р. Федеріко вступив до Гранадського університету одразу на два факультети – філософії й літератури та права. Він захопився класичною літературою і водночас глибоко вивчав рідну історію, намагаючись усвідомити "місце Іспанії у всесвіті і своє місце в Іспанії”. Своєрідними "університетами” для нього в цей час були зібрання студентської молоді в кафе "Аламеда”. Тут читали вірші, співали пісні, влаштовували кумедні вистави.

Не залишився Ф.Г.Лорка й осторонь суспільного  життя. На повідомлення про жахи Першої світової війни відгукнувся статтею "Патріотизм” (1915), в якій засудив націоналізм, ворожнечу між народами, лицемірство.

Перші його вірші, надруковані в студентському "Бюлетені”, привернули увагу професора Мартіна Берруети. У 1918 р. вони разом подорожували Іспанією. Результатом цієї мандрівки стала збірка дорожніх нотаток "Враження і картини” (1918), в якій створено чарівні образи рідного краю і ліричного героя, що шукає свого місця у житті.

Переїхавши 1919 р. до Мадрида, молодий поет поринув у бурхливе життя столиці. Він жив у Студентській резиденції, де на той час збиралося чимало молодих талантів, які згодом увійшли в історію іспанської культури: діячі театру, художники, композитори.

Серед друзів Г.Лорки були поети Хуан Рамон Хіменес – майбутній лауреат Нобелівської премії – та Антоніо Мачадо.

Це був дебют письменника. Відкривалась вступом "Кілька слів у виправдання”

У 1923 р. Ф. Гарсіа Лорка закінчив факультет юриспруденції Мадридського університету, але його справжнім покликанням була література. Протягом 1921 – 1922 рр. він працював над віршами, що склали збірку "Канте хондо”, яка була опублікована 1931 р. У перекладі ця назва означає глибокий спів, це пісня серця.

У 1927 р. вийщла  збірка "Пісні”, що засвідчила розвиток таланту поета. Це своєрідна форма відчуття світу і водночас вираження душевного стану.         

У другій половині 20 – х років письменник переживає духовну кризу.

"Ода Сальвадору Далі”(1926), "Ода святому причастю (1928)” звучить туга за втраченою гармонією світу. 

У творчість письменника входить сюрреалізм, який збагачує його поетичну манеру.

У 1929 р. Лорка очолив драматичний колектив студентської молоді Мадридського університету "Ла Баррака”

Гарсіа Лорка увійшов до групи письменників, що об’єдналися навколо антифашистського журналу "Octubre” ("Жовтень”). Він не приховував своєї ненависті до фашистів, брав активну участь у суспільному житті Іспанії

18 липня 1936 року в день Святого федеріко, почався заколот фалангістів.

16 серпня його заарештували, а 19 серпня розстріляли на околиці Гранади.

"На незбагненній землі Іспанії, де так гарно римуються la muerte і la suerte (смерть і доля), зацвіла така густо – чорна кривава троянда, од моторошного запаху якої стало паморочиться в голові багатьом за Піренеями. Розстріляли генія!”

І.Драч

Газела про темну смерть

Хотів би я заснути, як засинають яблука,і спати десь далеко від цвинтарного гамору.Хотів би я заснути, як та мала дитина,що в чистім морі мріє собі розкраять серце.Ви тільки не кажіть мені, що мертві не кривавляться,бо рот гниє, а все водиці просить.Навіщо мені знати, як їх мордують травиі місяць із гадючим ротом,що порається перед світом.Хотів би я заснуть на час,на час, на хвильку, на століття,хай знають тільки всі, що я не вмер,що є в моїх устах ще стійло золоте,що я — маленький приятель провесняного леготуі велетенська тінь од власних сліз.

Покрий мене над ранок покривалом,хай пригорщами сипле на тіло мурашву;змочи мені взуття твердючою водою,хай клешні скорпіонячі по ній дрібочуть п?ковзом.Бо хочу я заснути, як засинають яблука,навчитися плачу, що від землі очистить,бо хочу бути разом з дитиною сумною,що в чистім морі мріє собі розкраять серце. 

Касида про сон під зорями

Жасмину цвіт і свіжо вбитий бик.

Поміст без краю. Мапа. Зала. Арфа. Рання.

Дівча прикинулось жасминовим биком,

а бик — то присмерк, що реве багряно.

Щоб небо та було дитям маленьким,

жасмин би мав півночі у полоні,

а бик — арену синю, без тореро,

і серце на спочинку при колоні. 

Коли ж бо небо — слон здоровий,

а той жасмин — вода без крові,

а те дівча — то вітка ночі росяна

на темному безмежному помості.

Поміж жасмином і биком

чи кістяні гаки, чи люди сонні.

Всередині в жасмині слон і хмари,

всередині в бику — скелет дівочий.