Мій друг цуценя Петяша (оповідання з власного досвіду)
Якось ми з Сашком, моїм другом і однокласником, йшли з тренування . Ми захоплюємося футболом і займаємося у спортивному клубі для підлітків. Як завжди, у тій частині ринку, де продають тварин, було багатолюдно. Кого тільки не було! І хом’яки, і морські свинки, і собаки, і кішки. Один із немолодих продавців, помітивши нас, покликав до себе. Коли ми підійшли до нього, звернули увагу на цуценя, яке мирно дрімало у коробці біля ніг чоловіка. На коробці було написано: «Віддам добрим людям». Цуценя було товстеньке, сіро-руде, сріблястою плямочкою на лобі. І таке кумедне, що ми посміхнулися. - Хлопці, заберіть цуценя, - звернувся до нас літній чоловік. Цуценя красиве, - сказав Сашко, - але, мабуть, непородисте, інакше хто б відддав його першому-ліпшому. - Ти маєш рацію, малий, це звичайна дворняга. Але дивись, яка красива. Буде надійним другом. Ми замислилися. - А що, в мене ніколи не було собаки, - сказав я. - Та й у тебе, Сашку. Візьмемо? - Можна. У кого він житиме? - поцікавився друг. - Нехай живе по черзі - то в мене, то в тебе, - запропонував я. - Ні, не вийде! - заперечив Сашко. Тоді і не слухатиметься нікого. Добре цуценя візьму я. З дорогоцінною ношею ми вирушили додому. Розлучилися біля під’їзду моя друга. Коли я прийшов додому, розповів мамі про несподіваний подарунок, володарем якого за спільною згодою став Сашко, мама поцікавилася: - Батьки Сашка згодні? - Вони ще не знають. Сашко тільки-но додому побіг. - Уявляю, який сюрприз на них чекає! - А що б ти зробила, якби я приніс додому цуценя? - Відразу відповісти важко, - вагаючись, відповіла мама, - мабуть, на вулицю не вигнала б. Увечері у двері подзвонили. Батько відчинив і здивовано сказав: - Ігоре, тут Сашко прийшов із собакою. Заходь, Сашку. Від Сашка ми дізналися, що в нього відбулася складна розмова з мамою і бабусею щодо собаки. В їхній квартирі вже жили морська свинка Варка, рибки, два великих акваріуми. Тож у квартирі Сашка лише собаки й не вистачало. - А мені подобається це цуценя Петяша, - несподівано сказав батько. - Чому Петяша? - запитали ми з мамою водночас. - Дивіться, у нього на лобі кумедна срібляста плямочка. Ніколи не загубиться. Красиве цуценя. - Красиве-то красиве, а жити де буде? - пішла у наступ мама. - Мамо, ти сьогодні сказала, що ніколи не виставила б собаку на вулицю, нагадав я. - Ось і давай допоможемо Петяші. Нехай залишається у нас. - Я теж не проти, - підтримав мене тато.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
