Ми на березі ріки. Приємно дивитися в далечінь, що міниться в блакитному мареві. Сонце, розфарбувавши захід у багряні кольори, не може намилуватися красою навколишньої природи.

Весна - прекрасна пора року. Тепле сонце світить і топить зимовий лід і сніг. Природа починає прокидатися. На деревах і кущах з'являються маленькі бруньки, які з часом перетворюються в молоде зелене листя. Потім все починає цвісти, квітнути всюди. Чути, як співають птахи, і відчувається аромат квітучих дерев.

Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися.

Ще в середині XX століття людство вступило в епоху науково-технічного прогресу, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер: з одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють задоволенню найрізноманітніших потреб людей, раціональному використанню природних ресурсів, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо; з іншого - забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров’я людей.

Протягом останніх років дедалі більше уваги приділяється такому поняттю, як екологія, екологічна ситуація у країні. У деяких наукових закладах з’являються відповідні навчальні дисципліни, ми все більше чуємо про екологічні проблеми з телебачення та радіо; Іноді це тільки слова, іноді реальні дії щодо охорони навколишнього середовища та пошуку нових шляхів розв’язання існуючих проблем.

Ці два поняття, які на перший погляд здаються такими далекими друг від друга, насправді тісно стикаються. Не побоюся сказати, що моральна криза, у якому зараз перебуває людство, є прямим наслідком технічного прогресу, що я й збираюся тут довести.

Кожного ранку я вибiгаю до сусiднього парку на ранкову розминку. Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик, та щодня природа вiдкриває i дарує менi щось нове, прекрасне й незнане до цього.

Ми живемо на планеті Земля, і не випадково її головне багатство співзвучно з назвою. Земля - наш дім, земля - наша годувальниця. Рідна земля, Батьківщина - місце, де людина народилася, яке назавжди залишиться дорогим для нього.

"Земля - наша мати всiх годує”, - говорить українське прислiв’я. Менi здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря.

Помешкання добрих і щиросердних людей завжди видно здалеку. Там буяють зеленим листям і яскравим квітом рослини. Вони можуть радувати наш зір у невеликому палісаднику, в прилаштованому на балконі ящику чи просто на підвіконні.

На осінніх канікулах ми з батьками виїхали за місто. Ліс вже не гомонів, як раніше, тільки зрідка цвірінькали синиці та невгамовно стукотів дятел. Після перших серйозних заморозків листя померкло і з дерев’яним стуком падало на мерзлу землю.

Листопад – останній місяць осені, попереду нас чекає зима, але не варто впадати у відчай. Так, у листопаді нас можуть промочити незліченні дощі. Автомобілі спробують облити з ніг до голови водою з калюж.

Осінь - чудовий час року, різнобарвний і різноманітний. Деякі люблять осінь, а інші не розуміють, що в ній хорошого. По-моєму, не буває поганих і хороших періодів року, тому що всі вони потрібні і по-своєму красиві.

Прийшов десятий місяць року. Вересень для мене швидше напівлітній місяць, якщо можна так сказати, на відміну від жовтня - провісника закінчення теплої пори і очікування першого снігу.

Осінь. Різнокольорова, різноманітна. Спочатку вона пишна, золота і сонячна, а потім сумна, дощова, холодна. Восени красиво. Листя дерев постійно змінює колір, а потім і зовсім опадає на землю, устеляючи її шарудливим килимом.