Уся творча діяльність великого німецького поета Генріха Гайне пов’язана з його боротьбою за світле майбутнє Німеччини, за свободу і щастя німецького народу.

Творча спадщина Гайне пройнято гуманістичними ідеалами свободи людської особистості. Висока майстерність поета, блискучий полемічний талант публіциста зробили ідеї Гайне зрозумілим для людей, які живуть в різних куточках земної кулі.

Але творча особа Гайне розвивалася в той період, коли в літературі Німеччини, як і багатьох європейських країн, поширювався романтичний напрям, який вплинув на становлення молодого поета. Навчаючись у Бонні, Гайне із захопленням слухав блискучі за формою і багаті фактами лекції Серпня Вільгельма Шлегеля, одного з теоретиків реакційного романтизму. Але він не був сліпим послідовником свого учителя, про що свідчать і його вірші, і стаття «Романтика», надрукована в 1820 році. У порушення ідейно естетичні закони німецької романтичної школи видавати бажане за дійсність, Гайне висловив в статті думку про те, що Німеччина вільна.

У своїй поетичній творчості Генріх Гайне пішов значно далі за німецьких романтиків. Найвагомішими творами двадцятих років, які поставили Гайне в передові ряди тодішньої літератури, стали «Книга пісень» і «Шляхові картини».

Збірка «Книга пісень» зайняв важливе місце не лише в творчій спадщині Гайне, але і зіграв важливу роль в розвитку усієї німецької лірики. Продовжуючи кращі традиції національної поезії, Гайне прокладав своєю збіркою нові шляхи розвитку німецького ліричного віршованого жанру.

«Книга пісень» являє собою ліричну повість, об’єднану однією загальною темою — темою любові. Але велич Гайне-поета полягає в тому, що в інтимно-ліричній тематиці збірки він зумів відбити дійсні риси свого сучасника — молоду людину десято-двадцятих років XIX століття, яке опозиційно відноситься до дійсності. На це вплинула і особиста драма Гайне : його кохана бачила в поетові лише бідного родича. Але у збірці ця тема придбала соціальне звучання. Історія любові в творах Гайне стала вираженням протесту проти дворянсько-бюргерської моралі, про що свідчить вірш «Ліричне інтермеццо».

Вірші, які увійшли до «Книги пісень», створювалися в течію близько десяти років. Вони є наочним прикладом розвитку світобачення і удосконалення художньої майстерності Гайне. Все гостріше і глибше звучать в його творах опозиційні соціально-політичні мотиви. Зі зміною світогляду автора змінюються і риси ліричного героя. Він живе у реальному світі, але почуття його овіяні світлим і радісним колоритом.

Автор начебто переконує і себе, і ліричного героя своїх творів в тому, що за будь-яких соціальних умов людина хоче щастя. У інтимній ліриці поета з’являються інші відтінки. Легка печаль нерозділеного кохання не має нічого спільного з хворобливою тугою ранніх віршів.

Ліричний герой циклів «Ліричне інтермеццо» і «Повернення на батьківщину» не поетизує містичну, потойбічну любов, а затверджує ідеал земної любові в усій його життєвій красі. Недаремно вірші цих двох збірок зрілого майстра притягнули увагу багатьох композиторів і сталі всесвітньовідомими романсами.

Подальша творчість художника спирається на метод іронії, властивий більшості романтиків, для яких іронія служила засобом примирення з дійсністю, вводила у світ ілюзій і буденності.

Гайне ж звертається до іронії, щоб, навпаки, розвіяти безплідні романтичні ілюзії, показати їх безпорадність в зіткненні з дійсністю.

Часто у вуста ліричного героя автор вкладає гостру політичну сатиру, яка в подальшій творчості стала невід’ємною рисою його прози. На початку тридцятих років основним жанром творчості Генріха Гайне стає публіцистика. І тільки могутній революційний поштовх сорокових років, який вимагав від літераторів агітаційних функцій, повернув Генріха Гайне до лірики, з якою він більше не поривав до останніх днів свого життя.

Але останній період творчості майстра вже не став періодом пошуків. Його можна назвати періодом сумнівів. Реакція на невдале завершення революції 1848 року знайшла свій відбиток у збірці віршів «Романсеро». Ліричний герой цієї збірки виражає розчарування у боротьбі. Як особисту трагедію він сприймає загибель істинних героїв і урочистість пройдисвітів. Конфлікт ліричного героя з реальністю полягає в тому, що він вступив в суперечку саму з собою, але у нього збереглися і воля до боротьби, і віра в перемогу над силами реакції. Ось таким і з’являється переді мною ліричний герой творів Генріха Гайне. А художник, який створив всесвітньовідомі шедеври лірики, прози і публіцистики, зумів відтворити найтонші відтінки настроїв людської душі, живе і житиме у віках. Адже злет людської думки не має меж. Ось в цьому, на мою думку, і полягає безсмертя.