Напевно, в житті кожної людини настає пора, коли він вимушена озирнутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.

Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. І уторовував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Диккенс створює таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож в часі і просторі, щоб знайти своє людське серце.

До Скруджу приходить дух минулого Різдва, і один за одним змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Самим улюбленішим заняттям цього хлопчика було читання. Він тоді представляв себе робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Згадавши усе це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячі марення. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла і умовила батька забрати хлопчика з пансіону додому. І соромно стало Скруджу, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, тому що тепер вважав сімейні почуття дурістю. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджу, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово замістили в його серці усі почуття.

Потім прийшов Дух нинішнього Різдва. Разом з ним Скрудж переноситься у будинки свого бідного писаря і племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох сім’ях згадали його, пошкодували і побажали щастя.

Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкрадали усе, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя.

Подорож в часі і просторі дала можливість Скруджу осягнути своє життя і сприяло його переродженню.