Кохання і вірність в поезії В. Сосюри та М. Рильського
Не всі ж тії та сади цвітуть, Що зарання розвиваються, Не всі ж тії вінчаються, Що люблять та кохаються. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Що ж, буває кохання на все життя, а трапляється так, що це почуття, таке ж щедре й красиве, як літо так само, як і воно, швидко минає. Характерною рисою композиції поезії, розвитку її ідеї є паралелізм між явищами природи та людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі. Яблука доспіли, яблука червоні. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста… Червоні яблука у вірші - символ плідного літа, водночас вони нагадують про осінь - пору прощання з літніми радощами, з буянням життя. Тому цей образ викликав у мене подвійне почуття: і радість, і сум. У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може назавжди, зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, що звучить, як крилатий афоризм: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». І хоч передчуття розлуки тривожить серця закоханих («А тепер у серці щось тремтить і грає…»), навіває сумний илвтріи, проте жодного слова докору не вимовляють уста. Рильоцкий тактовно підводить читача до висновку, що найголовніше - зберегти людську гідність, вдячність у серці за хвилини рпдості і щастя, які закохані дарували одне одному. Майстер Поетичного слова дуже влучно малює пейзаж ранньої осені, який відтіняє біль розлуки юних: Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить. Я читала, що під час страшних випробувань, смертельних боїв у дні Великої Вітчизняної війни вірш «Яблука доспіли», написаний на папері, зберігали бійці як символ кохання. У поетичному спогаді ніжного лірика Володимира Сосюри є такі рядки: Бігли ми в атаку, кров багрила трави І дощем залізним падала блакить. А в душі сіяло тепло і ласкаво: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». В. Сосюра теж багато своїх кращих творів присвятив темі кохання і дружби. Як гарно і натхненно у вірші «Ні, не кажи, що ти вродлива» Сосюра писав: Краса душі, краса любові Найвища на землі краса. Одним із кращих віршів інтимної лірики В. Сосюри, на мою думку, є поезія «Коли потяг у даль загуркоче…». В ній поет із непідробною щирістю й задушевністю згадує свою буремну юність і перше кохання: Коли потяг у даль загуркоче, пригадаються знову мені дзвін гітари у місячні ночі, поцілунки й жоржини сумні… Такими хвилюючими рядками починається вірш. У спогадах ліричного героя пропливають яскраві картини його тривожної юності. Цього митець досягає шляхом створення чудових зорових (ночі Донеччини сині, темні вежі на фоні заграв) і слухових (дзвін гітари, шум акацій) образів. В інтимне життя закоханих непомітно вкрадається розлука, входить почуття громадянського обов’язку. Юнак іде боротися, залишаючи дівчину. Доля розлучає закоханих. їхнє подальше життя йде різними шляхами, і тільки іноді гуркіт далекого поїзда нагадує їм про дні далекої молодості. Згадуючи свою колишню кохану, поет пише: Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі. Безумовно, класичним зразком інтимної лірики В. Сосюри є вірш «Так ніхто не кохав». Тільки справжній митець із таким натхненням, за допомогою гіперболічних образів здатний передати почуття ліричного героя: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання… А який невимовно чудовий, мелодійний вірш М. Рильського і «Шопен»! Мені здається, що в житті кожної людини бувають такі хвилини: Коли шукає злагідніле серце Ласкавих ліній і негострих фарб. У такі хвилини нашому настроєві співзвучні лагідні звуки - музики. Поезія передає багатство почуттів, що швидко змінюються, хвилювання, яке пере сиває ліричний герой, захоплений чарівними звуками. Вірш В. Сосюри «Люблю» дуже коротенький, але як образно і зворушливо поет висловив в ньому палку любов до друга. В українській літературі ця поезія є класичним зразком ліричної мініатюри. Багато поезій присвятив Володимир Миколайович і своїй дружині Марії. На мій погляд, краща з них - «Марії», що починається прекрасними, хвилюючими словами: Якби помножити любов усіх людей, Ту, що була, що єй що потім буде, То буде ніч. Моя ж любов, як день, не знають ще чуття такого люди… У поезії «Як сонце в небі, ти в душі моїй» Сосюра з щемом і трепетом говорить про красу коханої («Так синьо, синьо сяє погляд твій, як тихий вечір після дня утоми», «Усміх твій, як той хмаринок біг, що линуть в даль, не знаючи печалі»). Він з радістю говорить, що йому легко й світло жити з коханою, бо вона в його серці, «як сонце в небі». У своїй творчості і М. Рильський, і В. Сосюра звеличують благородство душі, світле людське почуття. Вони опоетизували справжнє кохання, яке облагороджує людину, прикрашає її життя. Я думаю, що поезії цих незабутніх майстрів слова завжди хвилюватимуть наші душі, збагачуватимуть нас духовно, навчатимуть свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання.
| |
Матеріали схожої тематики:
|