У Сковородинiвку ми приїхали з батьками на кiлька днiв у гостi до тiтки Марiї, яка вже була на пенсiї i весь час порпалася то на городi, то коло курей. Пiсля звичайних радiсних привiтань i обiду в колi родичiв я вирiшив прогулятися до Сковородинiвських мiсць, там завжди було так затишно, привiтно i красиво.

…Пiдходжу до Сковородинiвського дуба, де на барельєфi видно зображення вiдомого фiлософа. Сiдаю неподалiк i довго дивлюся на його зображення.

I раптом помiчаю, нiбито щось вiдбувається. Свiт немов змiнив свої кольори й форми, сталось якесь диво: простiр наче затуманився, предмети нiби теж набули iнших обрисiв.

Iз-за дерева повагом вийшов якийсь чоловiк у дивному одязi. Правда, нiчого особливого: якийсь довгий плащ (десь я вже такий бачив; згадав - це не плащ, а свита, яку я бачив у краєзнавчому музеї), незвична торба за плечима, лямка через плече… щось таке знайоме, десь я вже бачив цього чоловiка.

…I очам своїм не повiрив: та це ж Сковорода! Сам Сковорода! Як? Чому? Я нiчого не розумiв. Та вiн уже звернувся до мене:

- Придивляєшся, щоб упiзнати? Ну, то як? Упiзнав?

- Григорiю Савичу! - вигукнув я i з захопленням, i з дивуванням, i ще щось таке було, що важко описати.

- Ну, i звiдки ж ти мене знаєш? На портретi бачив?

- Ну, як же? - гарячково почав я. - Вашi портрети, ваш музей… Хто ж не знає ваше "Всякому городу нрав i права”? А iдея "сродної” працi? Вашi байки… Ми ж усе це в школi вивчаємо.

- I що ж це дало вам? Що взяли для себе з моєї науки?

- Ну хоча б ось це: "Коли хочемо вимiряти небо, землю та моря, маємо спершу вимiряти самих себе власною нашою мiрою. А коли нашої всерединi себе мiрки не знайдемо, то чим мiрятимемо? А не змiрявши себе спочатку, яка користь знати мiру в iнших живих iстотах? Та й чи можна? Чи можна знайти мiру, не зрозумiвши, що таке є мiра?”

- А чому саме на це ти звернув увагу? Чому це тобi запам’яталося?

- Я звернув увагу на слова щодо вимiру самого себе. Зрозумiв цi слова так, що спершу треба заглянути собi в душу, спитати, хто ти є, де твоя мiра ставлення до себе, а потiм уже до навколишнього свiту, бо як же можна мати уявлення проiнших, про навколишнiй свiт, коли ти не знаєш, як ти сам до цього свiту ставишся? Або ще ось таке: вашi мiркування про три свiти…

- Так, я колись виклав думку про цi свiти: "Є ж три свiти. Перший є всезагальний i свiт населений, де живе все народжене. Цей, складений iз незлiчених свiт-свiтiв, i є великий свiт. Iншi два - частковi i малi свiти. Перший - мiкрокосмос, тобто свiтик, малий свiт, або Людина. Другий свiт - символiчний, тобто Бiблiя.” Тiльки дуже шкода, що ви не хочете глибоко проникати в суть речей, а сприймаєте все поверхово, не заглиблюючись.

- Може, ви й правi, бо у нас виникла дискусiя щодо символiчного свiту, тобто Бiблiї. Я вважаю, що Бiблiя - це символiчна назва вiри людини, а не просто книги. Або ще сперечалися про двi сутностi…

- "…Всi три свiти складаються з двох сутностей… Видима сторона є тварь, а невидима сторона - Бог”.

- Знаєте, Григорiю Савичу, менi дуже подобається те, що ви як нiхто iнший придiлили увагу сутностi людини. Я не знаю нiкого iншого, хто б так гаряче вiдстоював i закликав до самопiзнання. Адже у центрi вашої фiлософiї - Людина. Наше поколiння тiльки "проходить” вас у школi, ми не чуємо бiльше на уроках про пiзнання iстини, про те, що є iстина. Ото хiба що про "iдею сродної працi”.

- Не сумуй. Це вже добре, що ти над цим замислився. Пам’ятаєш: "Пiзнаєш iстину - ввiйде тодi у кров твою сонце”? Тож, хлопче, не треба всiх намагатися зробити фiлософами, бо тодi було б нецiкаво. А так я радий, що мене пам’ятають не лише у святковi днi мого народження, а ось з’являються хоч iнколи такi, як ти. Це означає, що рано чи пiзно, не зараз, так наступнi поколiння повернуться до моїх думок, до моєї фiлософiї.

I раптом його образ почав тьмянiти, а я заворожено дивився на те мiсце, де вiн щойно стояв i не мiг прийти до тями.

- Дякую вам, Григорiю Савичу, за цю фантастичну зустрiч (а може, мою вигадку), бо питання самопiзнання - це питання виховання майбутнього поколiння: через самопiзнання - до прогресу, до людської досконалостi, до утвердження таких цiнностей, якi забезпечать нам мир i спокiй на землi.