Значну частину літературної спадщини Г. Сковороди складають байки. Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою «Басни харьковскії». У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється на проблемах співжиття людей, підносить благородні риси трудового народу: чесність, розум, добропорядність. Цікавою частиною байок є їхня «сила» (мораль).

Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді «сила» набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив «сродної праці», якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праци твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому «сродну» працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих, «високо вгору дмется».

«Природный и честный сапожник милее и почтенние, чем бесприродный штатский советник».

У тогочасних правлячих колах письменник бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану і писав:

«Верный признак несродственности к званню, это гоняться за доходами».

Ідею «сродної» праці Сковорода проводить у байках «Орел и Черепаха», «Собака и Кобила», «Жаворонки», «Кукушка и Косик». Серед них особливо виділяється твір «Пчела и Шершень». Помітна непропорційність між основним змістом байки і «силою». Мораль втричі більша за фабулу. Шершень кепкуе з бджоли, які постійно і сумлінно трудиться, збираючи мед. А сам він хвалиться своїм станови щем, яке дозволяє йому жити за рахунок чужої праці. Бджола ж відповідає йомуі що її покликання - збирати мед. А без роботи вона не мислить свого життя. Пропагуючи ідею «сродної праці», Сковорода прагне довести, що такі люди як Шершень - паразити. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб «їсти, пити». В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А бджола - це образ мудрої, трудящої людини, яку прикрашає її «сродна» праця. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства і поганить Шершнів як нетрудових елементів суспільства. У «силі» на кількох прикладах Сковорода розкриває благородство людей, житі тя яких проходить у «сродній праці». Взяти б, наприклад, пише байкар, студента. Багато людей на зразок Шершня твердять - для чого цей студент так багата вчився, коли не здобув для себе ніякого багатства. Сковорода відповідає, що такі люди забувають, що студент прагне не багатства, а має іншу мету - працювати за покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде корисним для суспільства.

Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, - коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї - жити за законами «сродної праці». Письменник у байці твердить, що «нет радостнее, как жить по натуре», тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.

Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі - одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори. Він брав з народної ліріки окремі мотиви, прийоми образності, але майстерно їх інтерпретував і підя рядковував власному задумові, вдало поєднуючи зі своїми думками.

Что то за вольность? Добро в ней какое?

Ины говорят, будто золотое.

Ах, не златое, если сравнить злато,

Против вольности оно еще блато.

О, когда бы же мне в дурне не пошитись,

Дабы вольности не могли как лишитись,

Будь славен вовек, о муже избранне,

Вольности отче, герою Богдане!

Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі, більшою, ніж «златі ніж багатство. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірші «Голова всяка имеет смисл». Для поета боротьба за волю - це життєве кредо. «Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні». Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права». Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.

Григорій Сковорода увійшов в історію українського народу як видатний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його кращі твори є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління.