У людину від народження закладено все - і добро, і зло. Якщо життя не закладені духовні цінності - переможе зло. Коли душа занедбана - настає трагедія. Хто допоміг Чіпці уникнути цієї страшної трагедії? З довірливими очима входить він у людський світ і одразу наштовхується глузливо-образливе: «байстрюк». Народна мораль, своєрідний природний і чистоти суспільства фільтр. Перенесла гріх Івана Вареника на Мотрю й Чіпку і готова і тільки принизити малюка, а й затаврувати. Поступово звужується коло тих, і любить Чіпку, жаліє його: баба Оришка, дід Улас, Грицько і все ж таки мити.

Певна річ, що велике значення для майбутньої дитини має спадковість,і візьмемо Мотриного чоловіка, який мав стільки імен: Іван Варениченко, Хрущ і Хрущов. Мабуть, стільки ж він мав і життєвих доріг, які вели його до селища. Батько Ничипора був людиною непевною. Щось кримінальне, передалось від нього й синові. Це було щось вороже, диявольське. Нетільки шукала громада від самого народження у хлопчика ріжки й хвіст, а дехто и батька «бачив» при арешті. Нелюбов односельців була ніби запрограмована, дитина приречена на самотність. Самотність - страшна річ. Які думки про неповноцінність вона породжує! Навіть за наших часів самотність, розчаруваючись, штовхають до самогубства.

Чи могла допомогти Мотря сину, вберегти його від «злих людей»? Я думаю, вона намагалася, прагнула щось зробити. Але мати не знала життя ні до заміжжя, ні тоді, коли вийшла заміж і народила сина. Мотря вільна, але в світі несправедливості втрачає будь-які можливості для особистого щастя. Змучена, з постійною думкою про нестатки, повернеться, а син «з’їсть лишній кусок хліба, покачається у калюжі… Лишенько! То не вогонь горить, то лице Мотрине; то не іскри сиплються - то її прокльони…» І син не злюбив матір, не слухався її, часто був злий на неї. Не минають кривди безслідно. Ставши дорослим, Чіпка не раз ображав Мотрю, піднімав на неї руку, обкрадав, зневажав.

Але ж були в Чіпки й гарні риси: гордість, гідність, терпіння, працелюбність. Не все вбила в дитинстві материна жорстокість. Звернімо увагу на ті моменти життя головного героя, коли його не кривдили, коли він мав нормальні умови для життя: землю, повагу громади, кохання Галі. Чи не тоді Чіпка був собою? Лиш змінюються умови існування - чи спадковість прокидається, чи то зло та образи в душі назбиралися. Бо саме тоді, коли душа співає, доля завдає тяжкого удару: життя нічого не варте.

Чіпку поступово покидають близькі люди, залишають з таким товариством, які підбивають на злочин. А перший нерозкритий злочин породжує новий. А які традиційні ліки - горілка! Сучасна історія, чи не так? Сьогодні нерідко можна почути чи прочитати в газетах і журналах про таке «безхмарне» до певного часу, життя. Згадаймо тих, хто підніс першу чарку юнакові, хто привчив його до горілки, Це веселе товариство, яке «все розуміє». Саме вони й кинули його в скрутну хвилину, їм потрібен був не Чіпка, а кошти на пияцтво. Навіть Галя не могла розрадити чоловіка і піднесла йому в годину розпачу чарку, покликала «друзів», а сам Чіпка в цей час ще боровся з собою і долею.

Ось таким став цей чоловік, який вважав себе суддею над заможною частиною суспільства, а потім взагалі над усіма. Цей шлях йому вимостило суспільство.

Своїми жорстокими вчинками, крадіжками Чіпка ніби хотів утвердитись у тогочасному житті. Поступово у нього з’явилася впевненість: мене не піймають, я не невдаха. Нетерпіння і злість керували ним, штовхали до падіння у безодню, зробили «пропащою силою».

Не хочу сказати, що людина мусить постійно давати оцінку своїм вчинкам. Чи буде будь-яка скрутна ситуація провокувати мислячу серйозну людину на вбивство. Не можна виправдовувати злочини важким дитинством, прихильністю до поганих звичок, власною розгубленістю, мета не виправдовує засоби: борючись проти зла, не вчини ще більшого й сташнішого лиха.