Творчість І.С.Нечуя-Левицького займає важливе місце в історії української літератури. Зі сторінок його оповідань, повістей і романів постали, немов живі, яскраві й виразні образи людей з різних соціальних станів. Вже сучасники оцінили видатний талант письменника, який зачарував усіх багатобарвністю, образністю, дотепним гумором. Іван Франко називав його «великим артистом зору», «майстром живописання словом», «колосальним, всеобіймаючим оком України», а «Кайдаїреву сім’ю» - однією з найкращих «оздоб українського письменства», Повість «Кайдашева сім’я» - це твір про життя селян, їх побут, справи, пов’язані з господарством, звичаї і традиції українців. Ось розкинулось недалеко від Росі «в довгому покрученому яру… село Семигори», типове українське село, яких тисячі на нашій землі: «Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлїв на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки».

Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Усі Кайдаші, старі й молоді, повинні працювати: орати, сіяти, жати, возити снопи, молотити, тіпати коноплі, прясти… А приходять свята - селяни, як велять християнські звичаї, дають відпочинок рукам і намагаються потурбуватися й про душу: йдуть на прощу до Києва, моляться, сповідаються. Поряд з цими Подіями відбуваються інші - також життєво закономірні і важливі: хлопці, як звичайно, жартують з дівчатами, залицяються, ходять на вулицю, а потім сватаються і одружуються: Карпо з Мотрею, а Лаврін з Мелашкою. А далі народжуються діти, підростають, а старий Кайдаш помирає.

Ї.С.Нечуй-Левицький, змальовуючи побут, звичаї, характери своїх земляків, не міг обминути таку важливу особливість життя українців як вираження своїх почуттів через, пісню. Заспівав закоханий Лаврін: «Цілу дорогу то сопілка грала, то пісня ніби сама заспівалась». «Тихій та мирній дівчині (Мелашці) йшла на душу пісня». Співала сердита Мотря на зло свекрусі, співала люта Кайдашиха при шитті. Співали дівчата на вулиці…

Українці завжди приділяли велику увагу одягу, не тільки святк^-му, а навіть і буденному. Автор нам подає прекрасні описи національного одягу. Ось Мотря, запрошена Карпом, збирається на музики:

«Подруга - сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок, на кибалку, над самим любом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої…»

А це стара Кайдашихазбирається на оглядини до Довбишів: «Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юпку, нову білу свиту, ще й жовті чоботи взула». А як багато нам говорить про героїв повісті їхня мова. У ній виражені їх характер, почуття, прагнення. Ось лагідний Лаврін знаходить найкращі слова для характеристики дівчини: «Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо». А грубуватий Карго відповідно до своєї вдачі дає зовсім інший портрет: «Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, саме, як дошка, а як іде, то аж кістки торохкотять». У творі багато яскравих діалогів, у яких виявляється, з одного боку, ліризм і лукавий гумор українських селян, а з другого - обмеженість світогляду, примітивізм і забобонність. Письменник у повісті продовжує і розвиває характерні засоби гумору, які беруть свій початок від української народної традиції.

У свою розповідь вкраплює комічні сцени, смішні ситуації в дусі народних анекдотів і переказів, проте автор не насміхається над своїми героями, він разом з ними, він намагається допомогти їм стати кращими, бо вірить у світлу душу трудової людини. Отже, повість «Кайдашева сім’я» за силою й правдивістю художнього відтворення селянського життя, його суперечностей і конфліктів по праву займає почесне місце у світовій літературі. Донині вражають і приваблюють читача чубові народні образи, яскраво відтворені карти їй побуту й відносин українського суспільства другої половини XIX ст., весь той різноманітний плин людського життя, який письменник зумів відтворити так виразно, з таким теплим поетичним чуттям.