Пантелеймон Куліш - це полум’яний патріот України, борець за збереження і розвиток самобутності українського народу, його прадідівських звичаїв і традицій. У центрі романтичного оповідання-ідилії «Орися», цього маленького шедевра, - зміна поколінь, ідея оновлення людського роду, незнищенності української народності, поетизація козацько-старшинського побуту. У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися - головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї - то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.

Та все-таки в центрі оповідання - внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь - молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».

Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.