Образ Марусі Чурай романі Л. Костенко

Твір за однойменним романом Л. Костенко. Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» - це справжній гімн щедрості й моральній красі людської душі, її таланту. Пісні Марусі звучать ще й досі, розповідаючи нам і про козацькі походи, і про українську природу, і про кохання. Ці пісні кликали у бій, лунали біля ставу, чарували на вечорницях. Ті пісні розповідали про незвичайну дівчину, незвичайний талант. Маруся Чурай - дитя любові, адже кохання її батьків подібне до казки:

Звела їх доля, наче в нагороду
За те, що мали незглибимі душі.
Не дивно, шо у таких батьків, вродливих, чуйних душею, народилася дівчина, яка своєю вродою та співами, що йшли від самого серця, надихала на подвиги та на кохання. І хоч загинув батько Гордій Чурай у боях, ні мати, ні Маруся не зламалися. До самої смерті закарбувалися в Марусиному серці слова:

- Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози - не виходь на люди.
Волить душа - не виявляй на вид. Минали роки, прийшло до Марусі кохання. Покохала вона Гриця так, що її «любов чолом сягала неба». Була вірною і терплячою, щирою і безкорисливою. І складала в цей час пісні, які були схожі на її душу - ніжну та трепетну, тверду та незламну. З піснями цими йшли козаки битися з загарбниками:

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
Доля ж не усміхалася їй: коханий зрадив. Та зрадив, здається, не тільки Марусю, а самого себе, бо так і не зміг забути щирості цієї дівчини, її незвичайної гідності та чудового співу. Гриць повернувся, повернувся, щоб випити отруєного зілля і вмерти. Але Марусю за це судять і прирікають до страти. В очах же людей, які знають її батьків, які знають її саму, вона не стає злочинницею: Злочинниця, - а так би й зняв би шапку. На смерть іде, - а так би й поклонивсь. Винесла Маруся зі своїх страждань чисту душу, незаплямлену ніяким брудом, залишилась і її пісня, яка’летіла попереду свого автора, пробуджувала у людей почуття гордості за свою Вітчизну, радувала серце. Недарма не дають її стратити, адже Маруся - справжній голос України, щирий та дзвінкий. Приносить Іван Іскра наказ від самого гетьмана Богдана Хмельницького, який скасовує звинувачення, мотивуючи тим, що таланти не можна вбивати:

…її пісні - як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот…
Таку співачку покарать на горло,
Та це ж не що, а пісню задушить!
А пісню задушити не можна, та й не треба, бо вона душа народу,
вона - голос народу, вона - талант
народу, вона - моральна краса народу.
І звучить грізний голос, віщуючи: За ті пісні, що їх вона складала, За те страждання, що вона страждала. За батька, що розп’ятий у Варшаві, а не схилив пред ворогом чола - не вистачало б городу Полтаві, щоб і вона ще страчена була! Маруся залишилася жива, проте вмерло її серце. Тільки тоді, коли історія рідної України, яка знаходилася у жахливому стані, ставала перед очима, - у час подорожі з дяком до Києва - співала ця дівчина. Своїм співом вона зачаровує дяка, який не може стримати подиву:

Дишканти чув я, тенори, баси.
А ти співаєш. - душу всю проймає.
Бувають, може, й кращі голоси.
Але такого другого немає
Спів та пісні Марусі Чурай багато століть супроводжують життя українців. Ця дівчина увійшла у безсмертя, завдяки своїй талановитості, своїй непідкупній совісті, своїй моральній красі. її невмирущий дух і зараз живе серед нас, адже пісня, як і талант, не вмирає ніколи!


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]