П’єсу Iвана Карпенка-Карого «Сто тисяч» було написано наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв XIX столiття i з того часу є однiєю з найкращих сатиричних комедiй української драматургiї. У нiй автор яскраво i переконливо змалював тi суттєвi змiни в життi села, якi сталися майже через три десятилiття пiсля скасування крiпацтва. Щоб охарактеризу вати їх найбiльш стисло, я б використала слова головного персонажа комедiї Герасима Калитки: «Грошi - всьому голова». Саме викриттю, i засудженню цiєї життєвої настанови, цього гасла i присвятив Карпенко-Карий свою неперевершену п’єсу.

Новий час у пореформенiй Українi змiнив обличчя суспiльства: важко пристосовувались до нових умов помiщики, що втратили безмежну владу над селянами, занепадаючи i розорюючись. На їхнє мiсце приходили хазяйновитi «мужики» з їх безмежним прагненням всiма правдами й неправдами накопичити багатство: «Жолудь - десять тисяч десятин, Чобiт - п’ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi».

За ними тягнеться й Герасим Калитка, що має вже двiстi десятин. Цей образ викликає у мене неоднозначнi почуття. Менi завжди хочеться бачити в людинi його кращi риси i через них будувати своє ставлен ня до неї. Тому i в Калитцi як особистостi я видiлила хоч i нечисленнi, але позитивнi якостi характеру.

Вiн - дiяльна i цiлеспрямована людина, в якiй пробудився «хазяїн» своєї землi, що до цього не мав на неї права. Не народився ж Калитка (i йому подiбнi) таким спотвореним грошима нелюдом! Мабуть, колись, мрiючи про добробут родини, вiн плекав у душi мрiю мати якнайбiльше землi. До цього часу зберiг Герасим перейняте вiд прадiдiв шанобливе i вдячне ставлення до неї: «Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!» Вiн - не шахрай, як деякi iншi персонажi, а набуває своє багатство важкою працею: «Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при днi працюєш…» Але нiяк не може вiн дотягнутися до бiльш заможних «хазяїв». Так зароджується у Калитки план шахрайсь кого злочину.

I ось Карпенко-Карий подає нам iншого Герасима - хижака, який проголошує: «Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю». Звiдки це? Що спотворило характер простого селянина? Грошi! Саме тi грошi, якi «всьому голова». I вже роботу вiн перетворює на знущання над наймитами, яких, на вiдмiну вiд коней, тримає напiвголодними. I земля, до якої вiн так трепетно ставиться, порiвнюється ним iз купчою на зеленому паперi. I, нарештi, - злочин задля власного збагачення. Але i на цьому вiн не спиниться! Карпенко-Карий нам доводить це, малюючи сцену, коли Герасим цiлує мiшок iз грошима, а на Параску кричить: «…Я …я тебе уб’ю». Чи не є це найвищим рiвнем падiння людини, яка йде до мети злочинним шляхом?

Мiй розум диктує слова осуду i огиди до Калитки, але серце пiдказує: моральне падiння його не є випадковим, бо воно спричинене сус-пiльно-економiчними умовами. Цi умови потворно перетворювали моральнi настанови людини, калiчили їх душi й долi.

Наш час, висунувши перед суспiльством новi економiчнi умови, теж породив новий тип власника, бiльш обiзнаного, впевненого в собi, для якого знову - «грошi - всьому голова». Та на те i називаємо ми «Сто тисяч» шедевром драматургiї, що актуальнiсть не втратила свого значення i в наш час, застерiгаючи «нових хазяїв» вiд небезпеки «брудних грошей», що спотворюють мораль як особистостi, так i всiєї нацiї.