«Присвячую цю книгу трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річці…» - так написав у посвяті до своєї повісті «Звук павутинки» Віктор Близнець. На його сторінках автор познайомив нас із хлопчиком Льонею, який живе у Ририщах разом із матір’ю. У цьому сільському кутку немає інших дітей, лише під Кіш живуть сусіди - дід Глипа та стара Сіроха. У кожного з них своя доля… і хоча Льоня не має справжнього друга, він не самотній. Бурхлива уява хлопчика подарувала йому фантастичних знайомих - Бумсика (срібного чоловічка), Пуху, Пушинок. Про кожного з них Льонька розповідає з відвертою дитячою любов’ю. Його срібний чоловічок давно живе в хаті і видзвонює срібними підковами. Він світиться синім вогнем, а крильця має легкі й прозорі, як у трав’яного Мішка. А народився срібний чоловічок з падучої краплі, тому й дістав ім’я Буме. Він нічого не боїться - ні темряви, ні павуків, ні Сопухи! Льонька разом з ним виишив Вишневих Пушинок від піратів.

А де ж взялися ці Пушинки? Навесні, квітнуть сади, а кульбаби світять жовтими сонечками, Вишневі Пушинки у саду. Цілими днями сидять нишком, сумують за сонцем, за фіалками. Інколи в хаті жевріє промінь сонця, виходять на світло і починають свої забави. Вони не люблять, щоб їх розглядали люди: маленькі, але дуже горді. Льонька любить своїх фантастичних істот, охороняє їх, навіть годує, залишаючи на лаві крихти хліба та молочко у блюдечку.

Проте є одна істота, якою матері лякають неслухняних дітей. Це - Сопуха, яка сопе так, аж вітер ходить по хаті, вся бура й кудлата. Льонька ховається від неї під подушкою. Але він сміливий і знає, що робити. Треба сказати: «Буме, за Пою!» - і стрибнути з ліжка. Він тепер командир, за ним - вірний Буме. Що там Сопуха - всі вороги розбігаються! Має дверцята, треба тільки знайти і заглянути всередину. І тоді таке побачиш!