Одним з видатних добутків першої половини XIX століття є комедія О. С. Грибоєдова "Горе від розуму”. Кожний герой п’єси, виявляючи собою типовий образ, володіє в той же час неповторними індивідуальними рисами. Автор зображує своїх героїв настільки ж складними, як складні реальні люди. Одним з найбільш суперечливих характерів у п’єсі "Горі від розуму” наділена Софія. Дуже добре про це сказано в статті И. А. Гончарова "Мільйон роздирань”. Він говорить про змішання в Софії "гарних інстинктів з неправдою”, "живого розуму з відсутністю всякого натяку на переконання”. Але вона "загублена в духоті, куди не проникає жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря”. Гончарів побачив у ній "задатки незвичайної натури”, і тому "недарма неї любив і Шацький”. Від природи Софія наділена гарними якостями: сильним розумом, незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати й щиро любити. Ця дівчина одержала гарне утворення й виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру Софії не могли одержати розвитку у фамусовським суспільстві. Подання про людей вона черпала із сентиментальних французьких романів, ця література розвила в Софії мрійність і чутливість. Тому вона не випадково звернула увагу на Молчаліна, що своїми рисами й своїм поводженням нагадував їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що Софія осліплена: вона здатна оцінити обранця здорово й критично.

Софія ще й тому полюбила Молчаліна, що їй, дівчині з характером, потрібна у житті людина, яким вона могла б керувати. Любов Шацького до героїні допомагає нам зрозуміти одну істину: характер Софії в чомусь головному під стать самому Шацькому. У свої сімнадцять років вона не тільки "розцвіла прекрасно”, але й проявляє завидну незалежність думок, немислиму для таких людей, як Молчалин або навіть її батько. Про це говорить така репліка Софії: "Що мені поголоска? Хто хоче, так і судить”. Шацький це розуміє й свої мовлення адресує насамперед Софії. Саме Софію він уважає своєю однодумницею. Він звик вірити тому, що вона розділяє його погляди. Цієї віри не похитнули в ньому "ні далечінь”, "ні розваги, ні зміна місць”. Тому Шацький, вернувшись у Москву й побачивши, як змінилася Софія під впливом оточення, дуже переживає. Софія також дуже переживає, але вже через інше. Вона мимоволі чує розмову Молчаліна з Лізою й раптом бачить свого обранця зовсім з іншої сторони. Вона розуміє, що потрібна була йому тільки для того, щоб, улучив момент, скористатися її впливом і одержати вище чин. Софія одержує перший жорстокий урок. Можливо, коли-небудь Софія довідалася б про щирі наміри Молчаліна і їй не було б так боляче, але зараз вона втратила людину, що дуже підходив на роль чоловіка-хлопчика, чоловіка-слуги. Їй не потрібний була така людина, як Шацький, але саме він відкрив їй ока на все що відбувається. Якби Софія виросла в іншім середовищі, воно, можливо, вибрала б Шацького. Однак вона вибирає таку людину, що їй більше підходить, тому що не мислить собі іншого героя. Але, по зауваженню того ж Гончарова, "важче всіх, важче навіть Шацького” саме Софії.

Грибоєдов представив нам героїню комедії як особа драматичне. Це єдиний персонаж, що задуманий і виконаний, як близький Шацькому.

Критики Н. К. Піксанов і И. А. Гончарів зіставляють Софію Фамусова з Тетяною Ларіної. Надзвичайно важливий для розуміння образа героїні її сон. Сон, розказаний Софією, містить як би формулу її душі і своєрідну програму дій. Тут уперше самою Софією названі ті риси її особистості, які так високо оцінив Гончарів. Сон Софії знаменний для збагнення її характеру, як і сон Тетяни Ларіній - для збагнення характеру пушкінської героїні. Зіставляючи Тетяну й Софію, И. А. Гончарів писав, що "величезна різниця не між нею й Тетяною, а між Онєгіним і Молчаліним. Вибір Софії, звичайно, не рекомендує її…” Н. К. Піксанов зовсім справедливо відзначав, що "драма, пережита Софією Фамусовою у фіналі четвертого акту, є в російській літературі… першим і блискучим досвідом художнього зображення щиросердечного життя жінки. Драма Тетяни Ларіній створена пізніше”.

Отже, у своїй комедії О. С. Грибоєдов зумів показати не тільки час, у яке він жив, але й створив незабутні образи, цікаві сучасному читачеві й глядачеві. Тому, як говорив Гончарів, "Горі від розуму” тримається особняком у літературі й відрізняється від інших добутків слова моложавістю й більше міцною живучістю.