Урок літератури рідного краю. Шевченко у фольклорі Канівщини

Мета: знайомство з літературним краєзнавством Канівщини, показати велич і неповторність Т. Шевченка; вироблення вмінь і навичок виразного читання, акторської гри, самостійної роботи; виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ, любові до рідного краю.

Обладнання: портрет Шевченка, виставка творів про Шевченка, стенд-експозиція «Літературними стежками», презентація

Спом’янімо ж, пани – браття,
Святого ми нині!
Не вмерлого, а живого –
Бо слово не гине.
Форма в форму міняється
Від віку до віку, –
Та без краю і без міри
Жив дух чоловіка.
Юрій Федькович

Тарасові Ш.


Хід уроку

І. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Вступне слово вчителя. Декламування епіграфа.

Постать Тараса Григоровича Шевченка в українській літературі – одна з найпомітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять уми поколінь.

(читає вірш П. Гірника)

Запитують мене у класі діти:

– Скажіть, письменник скільки заробля? –

... Відкіль оця хвороба – все на світі

Ще змалечку підбити до рубля?!

... Урок. Шевченко. Не згаса вовіки

Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець - над золоті корони,
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона –
Оце його був другий гонорар.
Не каявся. Писав у казематах.
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих –
Яка цензура викреслить народ?!
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, невтолена жаго!
Невже і ви не чуєте ніколи,
Як плаче слово голосом його?
А він згорів. І так бува не часто.
За гроші промовчав би - і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо з його болю починались ви.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши!
...Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров’ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минущних лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос несхололий.
Вдивітеся у змучене лице.
Ви рідну мову чуєте у школі.
А чим йому заплатите за це?

2. Перевірка домашнього завдання. Оцінювання спадщини Шевченка видатними діячами мистецтва.

Учень. Іван Франко, «Присвята»: «Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога — у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

Учень. Тодось Осьмачка (1895-1962 - відомий український поет і прозаїк, політичний емігрант): «Я певний, що якби Шевченко з'явився перед Шекспіром і Ґете, то вони б мали його перед своїми духовними очима як божество, щось подібне до Богочоловіка. Бо Шевченко збільшив славу Спасителя як людинолюба».

Учень. Леонід Білецький (1882-1955 – видатний український літературознавець, політичний емігрант): «Ні одна книжка у світовій літературі не мала такого значення, як «Кобзар» для України. Наче сонце, освітила вона рідну землю, огріла теплом рідного слова, любов'ю, омочила Україну сльозами, огорнула покривджену, знівечену народну душу ласкою, співчуттям, відкрила народові його минуле в таких картинах, які не забуваються ніколи... Одне слово - показала всі рани, всі болі, всю трагедію українського народу в його родиннім, національнім і соціальнім житті... Ось як заговорив недавній кріпак, панський попихач, наймит, він виявив таку силу своєї творчості, що вся провідна еліта української інтелігенції визнала його за свого найбільшого поета, від якого можна розпочинати свій власний розвиток поезії, не за чужими зразками, а із свого власного джерела поруч усіх найбільших літератур світу. Тому й успіх «Кобзаря» був небувалий».

Учень. П. Куліш. «Високо над нами підняв Шевченко поетичне світло своє – і стало видно по всій Україні, куди з нас кожен мусить простувати».

Учень. Василь Барка, справжнє прізвище – Очерет (1908 – 2003 – визначний сучасний український письменник і мислитель, політичний емігрант): «Шевченко зобразив саме серце людини, всю сферу життя її душі – як один всесвіт, найсправжніший і найважливіший, з безперервною протиставою в ньому між двома сторонами: «незлобних, правед­них», як діти – і, як звірі, «скажених», деспотичних. В зображенні вселюдського серця і сама поезія Шевченка стала, можна сказати, без помилки, найсердечнішою в історії світової лірики. Ніхто так відразу і так повно не змушував звучати найщиріші й найніжніші струни: десь на останніх глибинах серця, куди ніхто з людей не проникав поетичними словами».

Учень. Іван Дзюба: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, вивищивши поняття про свій народ - повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, - водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася (чимала частина її згрупувалася в Кирило-Мефодіївське братство – розгром його знову на багато років знекровив українську літературу і науку), – але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незичайно яскравим і чарівним світлом».

Учень. Нафі Джусойти (сучасний осетинський письменник): «Слово Шевченка возвеличує, облагороджує, формує наші душі... Безперечно, пророча місія Шевченка триває й нині, і він обходить «моря і землі», своїм божественним словом кличе людей до добра та справедливості...»

Учень. Ліндон Б. Джонсон (президент США 1963 – 1969 pp.): «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, як українець, – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, як поет, — він був хоробрим войовником за права і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю. Його по­езія – з народу й для народу. Вона подавала надію тим, що впадали у розпач, і спонукала до дії тих, хто без неї погодився б на рабство.

Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордонами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кожна родина старалася мати дві книжки – Біблію і Шевченка...»

Учитель. Дякую, друзі, за цікаві повідомлення. Наше дослідження спадщини Т.Г.Шевченка продовжується. Кожна група має виконати своє завдання і представити його всім.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

1. Заочна екскурсія «Шевченківськими стежками. Вшанування пам’яті митця».

Слово вчителя. Т.Г.Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.

Група учнів класу готувала для нас заочну екскурсію «Шевченківськими стежками», використовуючи легенди і перекази Канівщини.

Перш , ніж розпочати екскурсію, ми прослухаємо повідомлення «Народні легенди про Шевченка».

Учень. Останніми роками фольклористи багато працюють над збиранням і систематизацією фольклору про видатних людей недавнього і давнішого часу. Народні перекази і легенди часто дуже далекі від точної передачі історичних фактів, але вони є прекрасним показником ставлення народних мас до тієї чи іншої історичної особи або видатної історичної події.

Цілком зрозуміло, що фольклор про Шевченка надзвичайно багатий, глибокий, інтимний. Колишній кріпосний селянин-батрак, дворовий, що зазнав на собі самому всього гніту і знущань поміщицької влади, поет, співець, художник, який так дуже постраждав за народні інтереси, який такою простою, зрозумілою для кожного селянина мовою розповідав про народні страждання, який жив тими ж завітними думами і мріями, як і народ, – Тарас Шевченко скоро після смерті був перетворений у народного героя і овіяний народною легендою. Народні легенди про Шевченка дуже щирі і теплі. Почувається, що їх творили люди, для яких він був своєю, рідною і близькою людиною.

Поки ще важко точно встановити історію тієї чи іншої народної легенди про Шевченка. Як і про більшість переказів і легенд, записуваних у наші часи, важко буває вирішити, яке походження має те чи інше народне оповідання – чи воно суто місцеве, так би мовити, самобутнє, чи на ньому відбився вплив популярної книги, журналу, газети, школи, телебачення. Але важливі не окремі подробиці, а загальний характер і основна ідейна спрямованість усього кола легендарних оповідань.

Фольклор про Шевченка вражає великою стійкістю своєї тематики, а також витриманістю загального образу, наданого народом своєму поетові. Народ підкреслив у поетові і в усьому його житті те, що і в народному уявленні, і в реальності було найістотнішим у діяльності Шевченка. Народні легенди зводяться до характеристики його як борця за визволення народу від кріпацтва, як полум’яного агітатора і пропагандиста за волю народу, як сміливого, дотепного насмішника над панами.

Тематику народних легенд та переказів про Шевченка умовно можна поділити на кілька груп. З огляду на поставлене завдання ми розглянемо тільки такі групи творів про Шевченка:

1. Шевченко – борець за права і свободу народу.

2. Згадки про життя Кобзаря.

3. Вшанування безсмертного Тараса.

Шевченко – живий у народній творчості, в якій образ великого генія, правдолюбця і борця виріс нині на весь неосяжний свій зріст. Приглядаючись до прекрасних фольклорних скарбів, пов’язаних з іменем Кобзаря та з його неув’ядною поезією, ми переконуємося у справедливості слів одного з поетів пошевченківської доби: «Поет живе в серцях свого народу» – живе і вічно житиме.

Екскурсовод. Ми проведемо для вас заочну екскурсію «Шевченківськими стежками».

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (за старим стилем – 25 лютого) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкащина).

Родина Шевченків була не з бідних: батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відбути, і себе прогодувати.

Тарас народився четвертою дитиною в сім’ї. Пустотливим, допитливим і мрійливим хлопченям виростав Тарасик. Перші найчарівніші враження залишила в його дитячому серці рідна природа. Захоплювали хлопця народні пісні, «знав їх без ліку і переймав їх з одного разу».

Учень. Виразне читання легенди.

ШЕВЧЕНКО СЕРЕД МОЛОДІ

Моя мати вмерла, — на сьогодні їй буде до 90 років. Багато, було, розказує про Шевченка. Батько був за матір старіший, пас телята і гуси у барині Райковички, робив панщину. А мати служила в старшини Панька. От вона було розказує, що туди ходив Тарас Шевченко. Він був схожий, каже вона, на Василя Івановича Роздобудька, садовника нашого колгоспу. У Панька збирались дівчата, хлопці, то Шевченко, — було розказує, — з ними співає, учить їх. А дівчата як обсядуть його, то він усе їх учить співать. У його голос, кажуть, був гарний, як заспіва, то, кажуть, і хата розлягається. Найлюбиміша його пісня була, він все її співав з дівчатами:

Ой ти, Грицю, Грицю,
Ти славний козаче,
За тобою, Грицю,
Вся країна плаче.
Ой не так країна,
Як тая дівчина,
Которая Гриця
Вірненько любила.
Любила, любила,
Та й причарувала,
Дала йому чари,
Які сама знала.
Дала йому чари,
Які сама знала,
Вивела коника
Та й осідлала.
Далі не знаю.

Це цю пісню все він було співає з дівчатами. А вони все було його питають, коли він до них ще прийде співати...

Діло відбувалось у Прохоровці, бо мати моя звідтіля родом.

Від колгоспника О. М. Xарлая,

49 років, с. Келеберда.

Записав Д. Кушнаренко,1938 p.

Екскурсовод. Дитяче раювання закінчилося для Тараса 20 серпня 1823 р. Тоді померла, маючи лише сорок літ, найдорожча, найрідніша у світі людина – мати.

Із матір’ю пішли з оселі Шевченків і затишок, і злагода. Залишилися сиротами шестеро дітей.

Нещасний батько у безвиході незабаром одружується вдруге. Проте жінка виявилася лихою і сварливою, дбала лише про своїх дітей, а пасинків тільки ганила. Найбільше діставалося гордовитому правдолюбові Тарасові.

Тепер Тарас залишився сам у цілому світі, як билина в полі, без майна, без підтримки. І перше, про що подумав – то була школа й наука. Два роки служив він у дяка Петра Богорського, терпів голод, приниження, побої, аби тільки була змога вчитися.

Читець. Покойний зять Данило розказував, що Тарас Шевченко служив у дяка. Тарас хотів у школу ходити, а дяк не пускав. Заставляв Тараса воду носити та хазяїнувати.

– Отака, сину, штука, — я й умру, не забуду, як Тарас хотів учитися, а його не пускали. Отаке тоді право було. А тепер хорошо. Дитина ще ложки не вміє держати, а її вже грамоти вчать.

Від М. К. Туренка,

с. Межиріч, серпень 1938 p.

Екскурсовод. Восени 1829 р. Тарас разом з іншими слугами-кріпаками вирушив у далеку дорогу аж до Вільна ( тепер Вільнюс – столиця Литви ). Тільки через 14 літ по цьому він побачить Україну, а заповітна мрія знову оселитися у ріднім краї так і залишиться для нього нездійсненною.

Наприкінці зими 1831 р. Шевченко разом з паном Енгельгардом опиняється у столиці імперії Петербурзі.

Тут здібний юнак продовжив своє малярське навчання, знайомиться з студентом останнього курсу Академії мистецтв земляком Іваном Сошенком, який, побачивши талановиті ранні малюнки Шевченка, розпочав справу викупу юнака з кріпацтва. Найдієвішу участь у справі визволення Шевченка з кріпацтва взяв великий російський художник німецького походження Карл Брюллов.

Екскурсовод. 22 квітня 1838 р. Шевченкові була підписана відпускна. День, коли Тарас довідався про свободу, став найщасливішим у його житті.

Відпускна відчинила Тарасові двері в омріяну Академію, куди кріпакам шлях було заказано, і досяг значних успіхів, про що свідчать три срібні медалі, одержані за різні малярські роботи.

Проте в Шевченковій душі прокидається і все владніше нею запановує ще один талант – поетичний.

У 1840 р. виходить збірка з восьми творів під назвою «Кобзар Т.Шевченка», вплив якої на подальшу українську історію і літературу важко переоцінити.

Поезії Шевченка швидко поширювалися по всій Україні, їх переписували, вивчали напам’ять навіть неписьменні селяни, деякі із цих творів одразу ставали народними піснями.

Шевченкове перебування в Петербурзі було бурхливим і цікавим. І все ж імперська чужина гнітила душу.

І ось поетова мрія здійснюється – у травні 1843 р. він приїздить на Батьківщину. Понад 14 років тому покидав її кріпаком, а повернувся вільною людиною, художником і знаменитим поетом. Його найпершою метою було побачити, пізнати справжню Україну – таку, якою вона є тепер: уярмлена, сплюндрована.

Сценка.

Шевченко колись, як був у Києві, одяг свитку полтавського крою у три вусики і пішов у театр. Зайшов у ложу і сидить. А рядом сидів офіцер-поручик з жінкою. Жінка офіцера й каже:

— Что это за безобразие? Такому небрежному мужику ложу дают!

Офіцер відповідає їй, що це, мабуть, состоятельний мужик.

– Да шут с ним, что он состоятельный, он небрежно одетый.

А Шевченко все це чує та на вус мотає. Вийшли на перерву. Офіцер ходить під руку з жінкою і курить папіросу. А Шевченко проти їх іде, закурив люльку з міцним тютюном та все прицмакує, пальцем прибиває люльку. Так він пройшов повз них кілька раз. Офіцер тоді його і питає:

– Откуда ты, земляк?

– Аж із Полтавської, — відказує Шевченко...

– Да, по всему видно, что из полтавской. А скажи-ка, голубчик, почем там свиньи продаются?

– Та, — каже Шевченко, — як такий кабан, як ти, пан, то можна добрі гроші взяти, а як така свиня, як жінка твоя, то ніякий чорт і дурно не візьме.

Офіцер тоді як закричить:

– Протес-ту-у-у-юсь!!!

І зібрав усю адміністрацію театру. А Шевченко скинув свитку і остався у мундирі гражданському. Офіцер тоді назад, назад і почав ізвінятись...

Від О. П. Пустовойта, 67 років,

с. Межиріч, 1938 p.

Варіант закінчення оповідки:

Генерал побагровів, хотів гукнути жандарма, але відкрилася завіса і почалося лицедійство.

Після закінчення вистави генерал з сімейством сіли у фаетон, запряжений добрими кіньми, і покотили додому, а Тарас Григорович пішов собі пішки. Але, виходячи з театру, придивився, якими кіньми поїхав туз, і запам’ятав масть.

Другого дня після світанку вийшов поет прогулятися по місту. На Фундукліївській вулиці він побачив біля магазину фаетон, запряжений тими кіньми. Тарас Григорович вирішив і собі зайти до крамниці, щоб довідатись, чи справді генерал там і що він купує.

Увійшовши, побачив об’яву, в якій було написано: одна половина магазину — «Для всех господ», а друга — «Для аристократов».

Генерал з генеральшею, звісно, були на аристократичному крилі. Вони не помітили Кобзаря, бо стояли спинами до дверей і були заклопотані, вибираючи матерію. Правда, помітив його продавець і сказав: «Ви, добродію, ідіть на ту половину (тобто «Для всех господ»). Але Тарас Григорович махнув рукою і сказав тихо, що він хоче купити краму саме тут. Продавець замовк, бо йому було цікаво продати будь-кому, аби мати зиск.

Стоячи за спинами поважних покупців, Шевченко почув, що генеральша говорила: мовляв, незабаром відбудеться парад і моєму чоловікові треба пошити парадний мундир. Прошу вибрати найкращий матеріал.

Продавець накидав на прилавок величезні сувої мануфактури, але генеральша вередувала: то те не таке, то те...

Нарешті, подружжя вибрало найдорожчу матерію і генерал звелів продавцеві відрізати п'ять з половиною аршинів.

Продавець відрізав, узяв гроші, загорнув крам у папір, а решту дорогого сукна хотів покласти назад на полицю. А тут Тарас Григорович голосно і каже:

– Відпустіть, будь ласка, і мені цього матеріалу!

– А скільки вам треба? — питає продавець.

– Та мені відріжте всього один аршин, аби на онучі вистачило, — недбало кинув гроші поет.

Продавець виконав прохання і відрізав йому аршин того самого краму, що генерал придбав собі на парадний мундир.

Як почули генерал з генеральшею та побачили, що це той самий «мужик», мадама знов напала на свого огрядного:

– Ганьба, береш те саме на парадний мундир, що мужик бере на онучі...

Генерал почервонів та загримав:

– Я цього не візьму!

– Даруйте, пане генерале, але у нас, що вже відрізано – куплено. Назад не беремо-с... І гроші не вертаємо-с...

– То нехай вам гроші і товар, — випалив розлючений генерал.

А Тарас Григорович взяв покупку під руку і пішов своєю дорогою.

Отак помстився великий Кобзар товстому генералові за образу в театрі.

Дмитро Кушнаренко.

Тарас Шевченко і наш край.

Екскурсовод. Які думки і почуття переповнювали поетову душу, найкраще розкажуть його тогочасні твори, переповнені болісними спостереженнями й узагальненнями.

На початку 1844 р. Шевченко повертається до Петербурга закінчувати навчання в Академії, яку закінчив 22 березня 1845 р., і одержав диплом «вільного художника», а 24 березня уже вирушив на Батьківщину, де влаштувався художником у Тимчасову Археологічну комісію. Подорожуючи Україною, малював пам’ятки архітектури – палаци, церкви, руїни укріплень, а також чарівні куточки природи. У вересні поет побував у рідних місцях. До вашої уваги презентація «Шевченко і Черкащина»(Перша подорож).

У грудні 1845 – січні 1846 р. утворилася таємна політична організація – Кирило-Мефодієвське братство. Натхненником, безсумнівно, став саме Шевченко. Адже головна ідея всіх його творів періоду «Трьох літ» – заклик до формування української еліти, спроможної взяти на себе відповідальність за долю нації.

Метою братства проголошувалося визволення всіх слов'янських народів, серед них і українського, від національного гноблення, об'єднання їх у вільну федеративну республіку з парламентарним устроєм та надання кожному народові рівних прав й широкої автономії на засадах демократичної свободи і вільного національного розвитку, скасування станових привілеїв, ліквідація кріпацтва, знищення самодержавства.



Читець. ШЕВЧЕНКО БОРОВСЯ ЗА ВОЛЮ

Тарас Шевченко хоть і їздив до панів, а всігда з ними сварився. Трошки з ними побуде, а тоді щось їм прокаже таке, що пани за голови ухопляться. Він з панами не уживався.

Моя мати була годами така, як і Тарас Шевченко. Казала мені, що він росту був середнього, взгляд строгий. Не робів ні проти яких панів. Збереться було сходка, дивляться — і Тарас появляється. Виступить ото – отаманів зразу і присадить. За громаду руку держав. Отамани кричать:

— Заперти його в холодну!

А він їм і одвічає:

— Не дуже, хлопці, — руки попечете!

Він людям розказував, що скоро вийде свобода, воля. Тоді ми краще заживем. Пани нами не управлятимуть. Ми станем вольні громадяни.

Сам він, кажуть, родом із-за Городища. А ходив тут по селах і проповідував людям, що буде. Все знав наперед.

Від колгоспника С Ф.Шевченка,68р.,

с. Межиріч, Канівського р-ну.

Екскурсовод. Майже весь 1846 p. і початок 1847 р. поет провів у роз'їздах по Україні, продовжуючи працю в Археографічній комісії та гостюючи у друзів і знайомих. Водночас загорівся ідеєю нового видання «Кобзаря», виношував нові малярські й поетичні задуми, але здійснитися усім цим планам не судилося...

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало тільки 15 місяців. 5 квітня на переправі через Дніпро поета заарештували. При арешті було знайдено рукописну збірку «Три літа», яка стала головним доказом поетового «злочину проти держави і государя».

Цар затвердив вирок, дописавши власноруч на документі: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».

30 травня 1847 р. Шевченка під вартою відправлено до місця служби в Орське укріплення, що знаходилося за 250 верст від Оренбурга.

Читець. ШЕВЧЕНКО НА ЗАСЛАННІ

Я служив в Оренбурзькому краї, обучався в м. Орському. На действітільній службі був аж в городі Карбітах, Турганської області.

То оренбурзькі мужики було питають по-руському:

— Скудова ви? якої губернії?

— Київської, — кажу.

Вони мені й кажуть:

— Тут ваш Шевченко сидів у тюрмі. Сам він з Київської губернії тоже.

В Орському люди казали, що у них був на зсильці Шевченко з Київщини.

Від колгоспника П.П. Колішова, 86р.,

с. Межиріч, Канівського р-ну.

Екскурсовод. У жовтні 1850 р. поета відправили під посилений нагляд в Новопетровське укріплення. Десятирічна каторга забрала надзвичайно багато здоров’я, енергії, душевних сил, але не зламала письменника.

Незважаючи на несприятливі умови неволі для творчої праці, поет написав понад сто творів, серед яких – дев’ять поем.

Впливові петербурзькі друзі постійно клопоталися про помилування Шевченка. 1 серпня 1857 р. надійшов офіційний наказ про звільнення. Півроку Шевченко мусив жити в Нижньому Новгороді, самовіддано працює, а в березні 1858 р. повертається до Петербурга, де за ним встановлюють суворий поліційний нагляд. Перебуваючи в столиці, митець увесь час рвався в Україну, але начальство не давало офіційного дозволу на цю поїздку. Лише наприкінці травня 1859 р. дозвіл було одержано.

Їдучи через всю Україну, Тарас Григорович відвідував давніх друзів. Зокрема, в Переяславі гостював у лікаря А. Козачковського, далі побував у Прохорівці, в маєтку М. Максимовича.

Читець. ПРО МОГИЛУ БІЛЯ ШЕВЧЕНКОВОГО ДУБА

Недалеко від старого-престарого гіллястого дуба на Михайловій горі, під яким частенько відпочивав Тарас Григорович Шевченко, коли бував у маєтку Максимовича, росте собі чималий сучкуватий дубок.

Під тим дубком лежить ледве-ледве примітна довгаста могилка. Про неї здавна переказують старі люди сумну історію.

Колись за два чи за три роки до кінця кріпаччини розмовляв Шевченко з Максимовичем про волю. Тарас Григорович говорив йому, що люд повинен стати вільним і від панів, і від панщини. Цю розмову підслухала служниця Максимовича — та й почала потай та пошепки переказувати кріпакам сусіднього пана про волю. Той пан про це довідався і оскаженів, як звір. Не питаючись Максимовича, схопив ту бідолашну дівчину та й почав їй «давати волі». Постьобали сердешну мало не до смерті, а після того ще й погрожували. Не стерпіла вона знущання та й наложила на себе руки. Пішла з мотузкою до сучкуватого дуба та там і повісилась. Так її під тим дубом і закопали, не звелівши ховати на кладовищі.

Отаке розказують про цю могилу.

Від П. П. Яновенка,

с. Прохорівка.

Екскурсовод. Із маєтку Максимовича переїхав човном на правий берег Дніпра, відвідав село Пекарі й Канів.

Читець. ВІН ПРИХОДИВ ДО ЛЮДЕЙ З КНИЖКАМИ

Питаєте, чи був Тарас у Пекарях? Та старі люди переказували, що бував частенько. Він приятелював з пекарівським дідом Опанасом. У діда Опанаса баба була – грім, а не баба. Та злюща – страшне. Вона, казали старі, ото як вглядить Тараса і свого діда «веселенькими», то по потилиці обом перепадає. Я пам’ятаю, ще моя баба співала пісню про Тараса і діда Опанаса:

Пішов дід Опанас
По горілку для нас ,
Зачепився за пень
Та й просидів цілий день.
Прийшла баба, відчепила
І потилицю набила.
– Іди, вражий сину, додому
Та й не кажи нікому,
Що я тебе била.

А вже ж цю пісню, кажуть, то склав Тарас. Веселий був, кажуть, людяний. Завжди приходив до людей з піснями і ото аж там, на тому боці потоку, там густий очерет ріс, було, читає. Свої пісні читав та все про волю говорив, про бідних людей, а панів кляв. Такий був чоловік, що є що згадувати. У всіх людей його портрети є.

Від У.Г.Нагорного (1880р.н.),

с. Пекарі, Канівського р-ну

Екскурсовод. Мальовнича місцевість йому дуже сподобалася. Він намалював краєвид «Коло Канева» і вирішив придбати тут над Дніпром ділянку землі, щоб оселитися назавжди, побудувати хату, одружитися і дожити віку у спокої та творчій праці. До Вашої уваги друга частина презентації.

Читець. ШЕВЧЕНКО В СЕЛІ ПЕКАРЯХ

Розказував мені батько, що Тарас Шевченко часто перебував у с. Пекарях. Ходив у свиті, солом'яному брилі. Ходив він завжди з товаришем Грицем; кажуть, що він був художник. Так їх і називали: Тарас і Гриць. Було хто питається:

— Хто то йде?

— А то йде, кажуть, Тарас і Гриць. Це той Тарас, що про волю розказує.

Тарас багато в нашому селі і за селом малював. Раз він іде селом, а по дорозі бігають діти; він схопив за руку маленького хлопчика, мого батька, і повів під грушу, де жили і тепер живуть Шпильові, поставив на горбку і звелів узяться рукою за гилку і почав малювати.

Батько казав: я не хотів стояти, то Тарас Шевченко наклав переді мною стовпчик шажків і сказав:

— Як будеш стояти, доки я тебе змалюю, то віддам усі гроші. Батько казав, що він стояв, доки його не змалював Шевченко. А як змалював, то обіцяні гроші віддав батькові.

Від Т. Г. Грищенка, 44 років,

с. Пекарі, Канівського р-ну.

Екскурсовод. Хотів одружитися з Ликерією Полусмак. Але не судилося. Зненацька наречені порвали стосунки. Про причину їхнього розриву достеменно не відомо. Відомо лише, що коли виросли діти, залишила остогидлий Петербург і оселилася в Каневі.

Читець. ЛИКЕРІЯ ІВАНІВНА ПОЛУСМАКОВА

Я була знайома з дохтором Ступніковим. Він жив у городі Каневі, де тепер поліклініка. Часто я до нього заходила, як бувала в городі. Там бувала і Ликерія Івановна. Я її спочатку не знала. Раз я й питаю дохтора:

— Що це у вас за пані?

А він мені каже:

— Це колишня наречена Тараса Шевченка.

Розказувала вона мені, що вона ходить по панах як наймичка, пособляє їм у роботі: то платочки порубить, то наволочки пошиє, то ще щось допоможе, аби в кускові хліба не відмовили. Так і жила.

В дохтора Ступнікова вона жила по тижню. Дохтор її дуже поважав.

Було каже:

— Вона мені, як рідна сестра. І поговорить, і порадиться з нею можна.

Ступнікову було тоді вже годів шістдесят, а Ликерії приблизно год із вісімдесят. Ликерія була вже дуже стара. Сива-сива. Кругловида, гарна була собою.

Ликерія було часто ходить на могилу Шевченка та й плаче.

Роду в неї не було, сирота була, весь вік ходила по наймах і все тужила за Тарасом. Так і вмерла. Похоронили її в Каневі.

Від колгоспниці О.Й.Батанич, 72р.,

с. Межиріч, Канівського р-ну.

Екскурсовод. Останні місяці життя поета були дуже тяжкими й тривожними. З осені 1860 р. з’явився біль у грудях; захворювання серця спричинило водянку. Від початку 1861 р. Шевченко вже не виходив з кімнати. А 10 березня замовк уже навіки. Через три дні після смерті Тараса Григоровича відбувся похорон на Смоленському цвинтарі у Петербурзі. Шевченкові друзі одразу почали клопотатися про дозвіл перепоховати його в Україні. Тільки наприкінці квітня було одержано позитивну відповідь. Поховати великого сина України було вирішено за його «Заповітом» – під Каневом, на високій горі, що звалася Чернечою, – біля того місця, яке облюбував і де хотів «поставить хату і кімнату». Сталося це 22 травня 1861 р.

Читець. ПОХОРОН ШЕВЧЕНКА

Так, так, сину, правду кажеш про Тараса. То ж ви усе з писань берете та з оцих картинок, що на стінах висять, бо ви ж люди письменні. А я хоч і не учена, а розкажу про Тараса те, що я своїми глазами бачила, як його хоронили.

Давно це було, а як сьогодні помню, коли труну Тараса з Канева везли на гору.

Винесли його з собору, а кругом миру, миру — ніде і ногою ступнути. Поставили труну на віз, уквітчаний вінками, квітами та клечанням, і повезли потихеньку по канівських горах та лісах, що від Хмільної, бо там не так круто було, як од Дніпра. Обвозили аж ген поза ярами та кручами.

Як тепер помню — віз самі люди везли, а я з дівчатами підпихала воза аж до самої Чернечої гори.

Часто ставали одпочивати та попереду ліс вирубувати. І все, куди везли Тараса, дорога була заслана цвітами, травою та зеленими гіллячками.

Як привезли Тараса на гору, ми підвели голови й кругом глянули. А миру! Матінько моя! Такого миру кругом, аж гора стугоніла. Стільки людей я ще зроду не бачила. А плачу та сліз було, що вам до вечора не переказати.

А подарків яких нам тоді надавали: і стрічок, і лент, і хусточок, поясів червоних, разних-разних пам'ятних речей. Я й досі держу хусточку від похорону Шевченка. На смерть її держу. Заказую своїм: як умру, то щоб з нею і поховали мене.

Від 106-літньої бабусі Покивайленко,

в музеї при Держзаповіднику

«Могила Т.Г. Шевченка», м. Канів.

Читець. Над могилою співає щороку 47 соловейків. Кожен соловейко виспівує один рік життя Шевченка.

Від діда з с. Пекарі,

на могилі Т.Г. Шевченка (1927р.).

Екскурсовод. Відтоді Чернеча, або Тарасова, гора стала національною святинею, куди приїздили й приїздять сотні тисяч і мільйони українців та добрих друзів України поклонитися духовному батькові нашої нації.

Читець. БОЯЛИСЯ ЙОГО ПАНИ

Добре врізалися в мою пам’ять 1913-1916 роки. Дуже почитали тоді Шевченка.

Щодня люди йшли на могилу. А особливо в свята. Пан дивився на це і лаявся: «Ідіть, його там викопувать будуть, а ви цілуватимете». Але люди плювали на пана і йшли до могили. Там була хата діда Ядловського, сторожа. У хатці був журнал, де записували прибулі. Ми, було, пасемо худобу і бачимо, як до могили наїжджає поліція і ховається в кущах.

Другий день великих свят ми зустрічать ходили на Тарасову могилу, співали «Заповіт», «Думи мої, думи...» і пісні, які любив Тарас Григорович.

А в 1914 році, коли на могилу прибуло багато людей з різних місць, то поліція приїхала аж із Києва.

Боялися пани Шевченка і мертвого.

Від Х.С.Литвина(1900р.н.),

с. Пекарі

Екскурсовод. Довгий час могилу Кобзаря доглядав І.О. Ядловський.

Читець. ДІД ЯДЛОВСЬКИЙ НА ПОХОРОНІ ШЕВЧЕНКА

Мій дід розказував, що він познайомився з Тарасом Григоровичем Шевченком, коли пас скот на Чернечій горі. Туди Тарас часто приходив писать і малювать, а коли побачив пастушка, мого діда, то з ним розмовляв, і це дідові дуже запало втямку. А коли Тарас умер, везли його хоронити на ту гору. Тоді саме мій дід чоботи шив у хазяїна; то він як почув, що везуть хоронить Тараса Григоровича Шевченка, казав, сам не свій став, бо недавно наче бачив: він писав на тій горі. Покинув чоботарювать і зразу побіг до процесії.

Хазяїн: — Куди ти? — а він і не оглянувся, побіг.

Так дід тоді цілий день хоронив Шевченка; за це йому хазяїн не дав їсти і не доплатив п'ять копійок за той день. А дід дуже любив Тараса, через те він свою хату біля могили поставив, насажував ліс і сад і п'ятдесят п'ять років, до самої своєї смерті, охороняв Тарасову могилу.

Від М. О. Демченко, 26 р.,

внучки діда І.Ядловського,

м. Канів.

Читець. «МОГИЛИ НЕ ЗОСТАВЛЮ»

Я жила в діда до 1927 року. Тоді екскурсії рідше приїжджали, а коли приїжджали, то я кожен раз носила на гору воду. Важко тоді було носить, східців не було. У 1928 і 1929 роках я була в Харкові. Дід написав, щоб я приїхала до нього на поміч. Я приїхала, тут вийшла заміж, так і зосталась жити в Каневі.

Коли дід захворів, я думала його забрать. Та куди, — ніяк не можна було забрать з могили.

Казав: «Умру тут, а Тарасової могили не зоставлю». Дуже дід любив Шевченка, через те він і прожив на могилі більше п'ятидесяти років. Раніше те місце було голе, дерев там не було, а коли докупив Варфоломей землі, тоді дід, Ядловський Іван Олександрович, насадив садок, ліс попід горою, щоб гора не осувалась.

Тепер там великий ліс, і сад родить.

Від М. О. Демченко.

Записав Д. Кушнаренко, 1938 р.

Учитель. Доля не шкодувала поетові страждань, але не пожаліла й утіх, що били зі здорового життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу й всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори.

2.Творча робота в групах

Учні з допомогою координаторів груп знайомляться із завданням, визначають між собою методи його виконання.

Перша група: дослідити зовнішність Т.Г. Шевченка та його риси характеру з розповідей людей.

(На допомогу вчителеві: людяність, дотепність, гострий розум, ненависть до панів, сміливість, спостережливість, гарний голос)

Друга група: дослідити народну мову, яка існувала за часів Т.Г. Шевченка і порівняти її з сучасною народною мовою.

Третя група: дослідити психологію літературної творчості Т.Г. Шевченка (термін на дошці), прослідкуйте у фольклорних текстах за тим, як письменник збирав матеріал для своєї майбутньої творчої праці.

(На допомогу вчителеві: спостережливість, звертав увагу на зовнішність людей, їх мову, в яких умовах творив на Канівщині (дуб), любив малювати, співати з людьми, записував фольклор з їхніх уст.

Психологія творчості — відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. Основні методи П.т. — самоспостереження митців (інтроспекція), аналіз їх записних книжок, рукописів, спостереження за процесами творчості і сприймання, анкетування, експерименти із застосуванням спеціальних приладів, експертні оцінки тощо. У П.т. розглядаються такі етапи (фази) творчого процесу: виникнення творчого задуму, його виношування; втілення творчого задуму, «муки творчості»; обробка, шліфування першого варіанту твору; сприймання реципієнтами різних типів завершеного твору. Особлива увага звертається на проблеми художнього таланту та його вчасного діагностування; природи і ролі інтуїції та уяви; ролі в творчому процесі підсвідомого і свідомого, умов збереження довголітнього творчого потенціалу, причин, що зумовлюють індивідуальну неповторність сприймання художніх творів.)

Пропоную кожній групі обрати одного представника для виконання творчого завдання.

Учні радяться і називають прізвище учня.


3. Завдання на вибір.

Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Які думки Т.Г. Шевченка близькі моїм ровесникам», «Що я відкрив/відкрила для себе, читаючи Шевченка».

Підготувати матеріал для літературного альманаху за темою «Уявне інтерв’ю з Т.Г. Шевченком.

Скласти питання для вікторини «Із яких творів Шевченка ці рядки».

4. Виконання роботи.

Учні обговорюють завдання в групах, виконують їх, учні творчої групи виконують завдання самостійно, учитель надає необхідну допомогу, дає поради кожній групі, окремим учням.

Прошу закінчити ваші дослідження і поділитися набутими знаннями з однокласниками. Після представлення повідомлень групами можна поставити питання щодо сказаного або додати свою інформацію.

5. Перевірка роботи груп.

6. Звіти творчої лабораторії. (Учні зачитують виконані завдання: твори-мініатюри, уявні інтерв’ю)

7. Вікторина.

Учитель. Ми сьогодні так плідно попрацювали, що можна, маючи такі знання, брати участь у конкурсах ерудитів. Я пропоную для всіх літературну вікторину «Із яких творів Шевченка ці рядки». Друзі, кожен з вас має переконатись, чи добре він знає творчість Т.Г. Шевченка.

Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна.

(«Іржавець».)



Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?

(«Кавказ».)


А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!

(«Кавказ».)



Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.

(«Єретик».)



За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

(«Кавказ».)



Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!

(«І мертвим, і живим...».)



Оживуть степи, озера
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться: і не найдуть
Шляхів тих владики.

(«Ісаія. Глава 35».)



І на оновленій землі
Врага не буде супостата.
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

(«І Архімед, і Галілей...».)



І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

(«Заповіт».)

IV. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання навчальної діяльності учнів.

Учитель. Друзі, мені приємно відзначити роботу всіх учнів на уроці найвищими балами. Це свідчить про те, що всі зацікавилися постаттю Т.Г. Шевченка, який постає перед нами не захмарним образом, а звичайною людиною, людиною не байдужою до світу людського. Сподіваюсь, що знайдуться учні, які самостійно продовжать знайомство із спадщиною Великого Кобзаря. А на закінчення уроку подарунком для всіх вас буде пісня на слова Т.Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати» у виконанні наших гостей, учасників шкільного ансамблю


Матеріали схожої тематики:


Гуцало Є.П. [4] Дімаров А.А. [5] Дрозд В.Г. [5]
Карпенко-Карий І.К. [8] Кобилянська О.Ю. [5] Котляревський І.П. [6]
Коцюбинський М.М. [8] Куліш М.Г. [4] Куліш П.О. [4]
Леся Українка [12] Нечуй-Левицький І.С. [6] Остап Вишня [3]
Панас Мирний [4] Симоненко В.А. [4] Сковорода Г.С. [3]
Стельмах М.П. [5] Тютюнник Г.М. [5] Франко І.Я. [16]
Шевченко Т.Г. [25] Інші українські автори [109] Література на тему [52]