Байронічний герой і настрої «світової скорботи» у віршах поета
Мета: поглибити знання з теорії літератури про лірику, дати поняття про байронічного героя; навчати вдумливого читання ліричних творів; розвивати творчі здібності, уміння аналізувати; виховувати любов до прекрасного. Обладнання: портрет Байрона. Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи. Володар дум. О. Пушкін Хід уроку І. Актуалізація опорних знань 1. Колективна робота Записи у зошити Основні періоди творчості Байрона I. 1807–1809 рр.— лірична збірка «Години дозвілля». II. 1809–1817 рр.— поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», східні поеми, «Єврейські мелодії» (цикл — 23 вірші — любовна лірика). III. 1817–1824 рр.— поеми, роман у віршах. «Дон Жуан» — найбільший за обсягом і значенням твір. 2. Складання сенканів Байрон, Самотній, романтичний, Віршував, кохав, боровся, Слава, переплетена з образами, Птах. ІІ. Робота над темою уроку 1. Теорія літератури Лірика— один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики — дійсність зображується через змалювання почуттів, переживань, думок ліричного героя. Лірика поділяється на: · громадянську (суспільно-політичну) — роздуми поета про суспільне життя; · філософську — роздуми про сенс людського буття; · пейзажну — роздуми, навіяні природою; · інтимна — роздуми і почуття, пов’язані з дружбою та коханням. Станси — різновид лірики, поезія-роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження. 2. Виразне читання учнями поезій Байрона та коментарі учителя до них * * * Мій дух, як ніч. О, грай скоріш: Я ще вчуваю арфи глас. Нехай воркує жалібніш І тішить слух в останій час. Як ще надія в серці спить, Її розбудить любий спів. Як є сльоза — вона збіжить, Поки мій мозок не згорів. Але суворо й смутно грай, Додай жалю в свій перший звук. Молю тебе, заплакать дай. Бо розпадеться серце з мук. Воно в собі терпить давно, Вже в йому вщерть тяжких образ; Як не поможе спів, воно Від мук страшних порветься враз. (Переклад В. Самійленка) У ч и т е л ь. Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. «Його очі — це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла»,— писав один із його сучасників. Та у своїй душі поетові розібратись було важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її. Прометей Титане! в очах твоїх Відбилось горе і тривоги Земних житців, що гнівні боги Погордно зневажали їх. А що ж за те дістав, Титане? Лиш скелю, коршака й кайдани, Німе страждання, вічний бран, Нестерпний біль роздертих ран, Що Духа гордому уймає… Ти стогін, роджений одчаєм, Душив у грудях, щоб той звук Не виказав таємних мук, Знімівши на устах, аж доки Наглядач неба відлетить, Щоб мук агонії й на мить Боги не вгледіли жорстокі. Ти боротьбу обрав, Титане, В двобої волі і страждань, Прийняв ти муки без вагань; А небо мстиве, невблаганне, І Доля зла — тиран глухий — І дух Ненависті, який Істот собі на втіху творить. І сам їх нищить, сам їх морить, Дали тобі безсмертя в дар. Та навіть ця найважча з кар Твоєї долі не зламала. Змогла добитись лиш проклять Лють Громовладцева од тебе Та що йому готує небо, Ти, віщий, не хотів сказать, Хоч погляд твій сказав немало: В нім вирок прозвучав, як грім, І каяттям палив гірким, Гнітив страхом, аж у правиці Тремтіли в гніві блискавиці. У тому твій небесний гріх, Що людям зменшив ти страждання, Що світлом розуму й пізнання На боротьбу озброїв їх. Хай доля зла тебе скувала, Та виклик твій, борня зухвала, Завзяття вогняне твоє, Твій гордий дух і непокора, Що їх і небо не поборе, Для смертних прикладом стає. Ти людству освітив дороги, Ти — символ віри і тепла. Як ти, сини людські — півбоги, Струмок ясного джерела. Хай і провидить люд достоту Нужденний пай свій: і скорботу, І горе, і борні тягар, І долю невідкличних мар,— Та дух бунтарства — не покути — Найважчі розбиває пута, І волі людської снага, У муках зрощена, в одчаї. Надії й віри не страчає, Тріумфом виклик зустрічає І владно смерть перемага! (Переклад Д. Паламарчука) У ч и т е л ь. Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші «Прометей» звеличується подвиг того, хто «людству освітив дороги». Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан-богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини. Спомин Кінець! То був лиш сон. І враз Блідих надій промінчик згас. Щасливих мало днів прожито, Світанок мій вкриває тьма, І душу сковує зима. Любов, надію вщент розбито. Якби ж — і спомини. Якби-то! (Переклад Д. Паламарчука) У ч и т е л ь. Вірш «Спомин» можна вважати зразком поетичної недомовленості, за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим «загублений рай», загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя — це внутрішня тема лірики поета. * * * Коли сниться мені, що ти любиш мене, Ти на сон мій не гнівайся, люба,— Тільки в мріях я маю те щастя ясне, Кожний ранок — оплакана згуба. Любий сон! Забери собі силу мою, А мені дай безсилля розкішне, Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю, Ох, яке ж то життя буде пишне! Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні, Сон єсть образ мовчазної смерті, Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні, То я прагну скоріше умерти. Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних, Не гадай, що я надто щасливий. Коли грішний був сон,— я спокутував гріх: Зник без сліду мій сон чарівливий… Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні, Не карай ти мене за примари! (Переклад Д. Паламарчука) У ч и т е л ь. У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому. Вдень мого тридцятишестиліття Вгамуйся, серце. Вибив час. Нікого нам не зворушить. Нехай любов обходить нас, Та нам — любить. Пожовкли днів моїх листки, Засох любові цвіт і плід. Повзуть скорбота й хробаки За мною вслід. Немов вулкан той із жерла, Жирущий пломінь в груди б’є,— Та не світильник, то пала Життя моє. Минулі дні тривог, надій, Любові, ревнощів, жаги, З кохання весь набуток мій — Сплітає нам. О поле битви, зброї дзвін, Що славить Грецію мою! Вільніший я, ніж Спарти син, Що ліг в бою! Повстань! Еллади лине зов, Зміцни свій дух! Не забувай, Чия у тебе в жилах кров. На бій рушай! Притлум чуттів невчасних жар І ниці пристрасті круши! Хай вроди згубної пожар Не йме душі! Як шкода молодих років, На жертву волі їх оддай! До битви стати час наспів. В борні сконай! За волю в гордів цім краю Борися всупір долі злій. Знайди в бою і смерть свою. І супокій! (Переклад Д. Паламарчука) У ч и т е л ь. Вірш уважають останнім у творчості поета. Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті.Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета. Запитання до учнів · Які домінуючі риси поезії Байрона можна відзначити? ІІІ. Рефлексія Колективна робота а) Формулювання визначення та характерних рис байронічного героя (запис у зошити) Байронічний герой — людина романтична за характером. Характерні риси байронічного героя: · гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу; · благородство душі; · глибина і сила почуття; · підкреслене почуття вищості, зневага до людей; · самотність. б) Особливості любовної та політичної лірики Байрона (запис у зошити) Загальні особливості лірики Байрона · Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе). · Страдницька душа ліричного героя. · Джерело страждань ліричного героя — недосконалість життя. · Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії. · Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру — стансів, «віршів на випадок» (вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета. IV.Домашнє завдання Випереджувальне завдання для 3–4 учнів — повторити із теорії літератури поняття «поема»; із історії — відомості про Івана Мазепу; для всіх учнів — прочитати поему Байрона «Мазепа».
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
