«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога

«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога, прикладом уміння поетеси зосередити увагу тільки на самій суті питання, не захаращуючи його зайвими подробицями побуту, екзотикою тощо.

Тема великого, «вічного», «фатального» кохання, що змушує навіть моря «відступити і змінити границі держави своєї», порушується і в оповіданні Лесі Українки «Розмова», написаному 1908 року, і в її блискучій поемі 1911 року «Ізольда білорука». Уява поетеси знову звертається до тих, що були в затінку історичних легенд. І як у діалозі «Айша та Моххамед» вона замість кохання Моххамеда й Хадіджі розкрила драму Айші, так у поезії «Суворий Дант, вигнанець флорентійський» замість Дантової Беатріче її героїнею стала поетова дружина, а в «Ізольді білорукій» замість злотокосої Ізольди - Ізольда білорука. Так буде й надалі, коли увагу поетеси приверне не всесвітньовідомий дон Жуан, а донна Анна.

В українській літературі тема любові Моххамеда до старої Хадіджі вже була розроблена в поемі П. Куліша «Магомет і Хадиза». Можливо, що саме цей твір Куліша і дав поштовх Лесі Українці написати свій діалог, поставивши на перше місце Айшу, Моххамеду залишивши в заголовку друге, а Хадіджу зробивши незримою учасницею всіх незгод між Айшею та Мох-хамедом.

У дні збройної боротьби народу проти самодержавства Леся Українка віддала свій талант революції. Вона зуміла перебороти і важкі настрої, і сумніви та вагання, була тим митцем, який спалив за собою кораблі, що могли б її привезти до тихої пристані, і беззастережно пішла за класом, якому належало майбутнє. Символом митця, який віддає свій талант повсталому робітничому класові, стала Принцеса з «Осінньої казки».

На перше місце в творах Лесі Українки цього періоду виступає борець проти політичного й духовного гноблення, борець-революціонер. Він усвідомлює, що, тільки збройно подолавши тиранію, можна збудувати вільне суспільство без пана і раба. Таким є Неофіт-раб, а також робітники, майстри на чолі з дівничим. У прозовому творі «Помилка», написаному в цей період, письменниця створює образ професіональної революціонерки Галі.

Символом, навколо якого поєдналися всі позитивні образи, всі філософські роздуми поетеси в ці роки, став образ червоного прапора, змальований у її «Піснях про волю», «Осінній казці» та інших творах. Завданнями революції визначався і особливий вид драматичних творів Лесі Українки - відкрито пропагандистських, побудованих на зіткненні двох антагоністичних поглядів і перемозі прогресивної ідеї. Разом з тим поетеса в цей період починає більше уваги приділяти психологічній розробленості образів, збагаченню їх усіма людськими почуттями. Вона бере складні питання і розглядає їх у діалектичній суперечності, не завжди даючи у фіналі розв’язання цих питань, проте завжди підкреслюючи свої авторські симпатії до прогресивних ідей і їх виразників. 1905-1907 роки в драматургії Лесі Українки - роки невеличких творів, одно- або двоактних драматичних поем, діалогів. У ці роки поетеса виробляє бездоганну техніку діалога, заснованого на залізній логіці розвитку думки. Закінчився період становлення драматурга. Відтепер Леся Українка вже виступатиме як зрілий майстер драматургії, кожен твір її становитиме визначне явище в історії української літератури - багатої в той час на таланти, сильної своїм демократичним струменем, своїм щільним зв’язком з життям і боротьбою трудящих мас за своє соціальне й національне визволення.


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]