Казки Салтикова-Щедріна називають байками в прозі, у них чітко простежуються фольклорна й російська сатирична літературна традиції. У його казках правдиво розкриваються проблеми народу. Сатирик зло викриває самодержавство, лібералізм і панівний клас, явно підкреслює тупість, лінь, нездатність правлячої верхівки мислити й працювати. У казках Салтикова-Щедріна відсутній позитивний герой, навіть в «Повісті про те, як один чоловік двох генералів прогодував» чоловік, що вміє працювати, проявляє кмітливість, ніяка ситуація не може поставити його в тупік, - не є тим героєм, що повинен бути прикладом. А чому? Тому що він завжди готовий підкорятися, працювати на того, хто того не заслуговує, він байдужий до самого себе, своєму «я», готовий гнути спину під постійними докорами ледачих і легковажних генералів. Він не може оцінити свою працю. Чому ж тоді два нікчемних чоловіки повинні цінувати його?

У казках Салтыкова-Щедрина в образах звірів зображені людські пороки. Наприклад, в «Премудрому піскарі» столітній піскар, що прожив своє життя на самоті, нікому не довіряв, боявшийся всіх і вся, так і не зважився хоча б раз зробити який-небудь вартий вчинок, він, хворий і вмираючий, без друзів і рідних, що безглуздо прожив життя, зникає невідомо куди. А чи жив взагалі коли-небудь цей піскар? Ніхто з ним не спілкувався, не бачив його, ради «премудрого» нікому не потрібний. Його життя пройшло сіре й похмуре, і прожити сто років, зарившись у власній норі, нікому не цікаво. Нехай життя протече бурхливо, яскраво, цікаво, але краще загинути в зубах щуки, знаючи, що про тебе хто-небудь зітхне або заплаче. У казці «Ведмідь на воєводстві» Салтиков-Щедрін дотримується традиційних амплуа: Ведмідь-воєвода в нього - майор, Осел - радник, Зозуля - ворожка, Папуги - блазні, Сорока-злодійка - ключниця, Дятел - вчений-літописець, Соловей - співак і т.д. Його звірі повністю асоціюються з «професією», закладеною природою й людським сприйняттям.

Сатирик сміється над пороками суспільства, які влаштовують це ж суспільство, над навколишньою дійсністю, що реальна й зовсім не викликає сміху.