Я вірю в Божу силу людської душі. Вона підніметься й над внутрішнім падінням і над зовнішнім гнітом. Проб'є час – і все чесне, добре, сповнене високих намірів, стане на чолі й під яскравим сяйвом дня піде до владнославних – любови, свободи і правди.

З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранувати його, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій. 

Протягом 1873—1876 pp. M. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лєрмонтова, сербські народні думи та пісні. 

На початку 80-х pp. він домігся видання літературно-художнього альманаху «Рада».

Очолив першу українську професійну трупу.

У 1886—1887 pp. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. 

За станом здоров'я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу. 

Наступного року Російська Академія наук призначила драматургу персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою». 

Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товариства.   У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з'їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. 

У Києві він керував драматичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продовжував літературну діяльність. 

У 1903 р. письменник готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов. 

Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні системи жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. 

Можна виділити кілька основних мотивів лірики М. Старицького: роль і призначення поета («Поетові»), краса людських почуттів («Виклик»), співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»), тема України («До України»). 

Людмила Старицька-Черняхівська й Олександр Черняхівський із донькою Веронікою. 

Київ, 1925 рік (фото із фондів Музею видатних діячів української культури) 

Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р.,  похований на Байковому кладовищі, Київ.

Творчість М.Старицького стала єднальною ланкою між традиційною за стилем українською лі-тературою (романтизм, реалізм) і новою, модерністською, яка почала зароджуватись на межі XIX – XX ст.

Творчість Михайла Стари-цького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашо-му письменстві реалізму. М.Рильський